М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации

План до ,, захара беркута " 6 розділ

👇
Ответ:
elenastennikova
elenastennikova
23.07.2022
1. Тухольці запалюють вогнища.
2. Цікавість боярина до роботи тухольців.
3. Виготовлення метавок.
4. Мирослава признається, що це вона навчила робити метавки.
5. Сумнів Тугара Вовка в успіхові монгольського походу.
6. Опис поляни, де відбувалася рада старців.
7. Прихід Тугара Вовка і Мирослави на раду до Захара Беркута.
8. Боярин повідомляє умови Бурунди.
9. Обговорення умов.
10. Пропозиції старців і міркування Захара Беркута.
11. Відповідь вождя Тугару Вовкові.
12. Мирослава умовляє батька залишитися в тухольців.
4,5(86 оценок)
Открыть все ответы
Ответ:
alekskholod01
alekskholod01
23.07.2022
Дух непокори i свободи живе в серцi тiльки тiєï людини, яка усвiдомила себе  сином рiдноï землi, рiдного краю. i це найсвятiше почування "живить надiю,  певну вiру в iдеали". про це святе почуття людини i йдеться в одному з  найпатрiотичнiших творiв  - поемi миколи вороного "євшан-зiлля".в основу сюжету покладено легенду з лiтопису. сина половецького хана князь  володимир узяв у полон маленьким хлопчиком. зростала дитина у багатствi, маючи  усе, бо князь: оточив його почотом  i розкошами догiдно  - i жилось тому хлоп'ятi  i безпечно, i вигiдно.сите i безтурботне життя на чужинi поступово стирало у пам'ятi рiдних людей,  степ, звичаï, i ханський син забув мову батькiв, почав "край чужий, чужi  звичаï як за рiднi уважати". зачерствiло його серце, переродилася душа. не  вражає юнака пiсня посланця: там, де пустка замiсть серця,  порятунку вже не i все ж пахощi гiркого полину примусили серце забитися швидше, вони   прокинутися найсвятiшому почуттю  - любовi до рiдного краю. "рiдний степ  - широкий, вiльний" "раптом став перед очима, з ним i батенько нещасний". i вже  нiщо не могло зупинити юнака: нi розкiшне життя, нi багатства, нi почестi. вiн  зрозумiв, що найдорожче для людини  - ïï рiдна земля i воля в рiднiм краю: краще в рiднiм краï милiм  полягти кiстьми, сконати,  нiж в землi чужiй, ворожiй  в славi й шанi пробувати! проблема, порушена в поемi, залишається актуальною i сьогоднi, бо розкидала доля  украïнцiв по рiзних куточках земноï кулi. блукають вони у пошуках щастя,  не розумiючи, що знайти його можна тiльки на рiднiй землi: де ж того євшану взяти,того зiлля-привороту,що на певний шлях направить,  - шлях у край свiй повороту? !
4,8(47 оценок)
Ответ:
sohibjamol2008
sohibjamol2008
23.07.2022

Відповідь:

Полонені німці зводили цей квартал з любов'ю і розпачем. Спочатку еони тільки боялися, брутальна лайка зависала на вустах, коли охоронець чіплявся поглядом і байдуже погиркував: „Шнель, бидлото, шнель!” Вони не любили цей народ, не любили будинки, які мали тут поставити, але тільки-но звівся фундамент, як щось трапилося з кожною цеглиною: цеглини лагідно лягали в руки, не обривали м'язи і не дряпали шкіру, немовби розмовляли з полоненими про те, що цей будинок міг би бути їхнім, стояти на околиці Лейпцига.

Коли протала земля, Фрідріх скопав маленьку грядочку, обгородив її камінням і посіяв нагідки. Де він узяв те насіння, невідомо, але ми, діти, добре пам'ятаємо, як він клав між грудочками зернини, як потім притоптував їх і, повернувшись до нас, усміхався: „Гут... кіндер... гут”. А коли німців повели в барак, ми розвоювали ту землицю, розкидали каміння, зробили з паличок хрест, зв'язали його травою і поставили на грядці. Уранці, коли їх вивели на роботу, ми ще спали, але навіть крізь сон я чула, як скреготіли в розчині лопати, як стукали дужками відра, як надсадно бухикав Фрідріх і гиркав охоронець.

Місто давно не сердилося на німців, удови жаліли їх і роздивлялися картки їхніх дружин і дітей, часом приносили щось з одягу — старий піджак або картуз, та ще варену картоплю, на що ті всміхалися, дякували, називаючи вдів „фрау”.У Фрідріха теж була фотокартка двох дівчаток у білих сукенках і білих черевичках, він не раз нам тикав ту дивовижу, чи забувши, що ми вже бачили, а чи хотів похизуватися, які в нього чепурні діти. І ми у відповідь цілу весну і ціле літо топтали і розкидали його грядку, його маленьку державку в нашому злиденному місті. Він до того бридко кашляв, до того був худий, гнилозубий і брудний, що ми не могли його не дражнити. Ми любили ціляти в нього грудками, любили, коли він саджав нас на коліна та співав своїх дурних німецьких пісеньок.

Під осінь німець уже не садив грядку, ходив, хитаючись, і харкав кров'ю. Охоронець замість „шнеляти йому цигарку і дозволяв лежати під стіною.

Фрідріх робив тільки прикраси зі шматочків цегли — сонця і квіти, він чіпляв їх понад вікнами другого поверху так. що самотні жінки подовгу стояли, роздивлялися і навіть сплакували.

Одного ранку його знайшли під стіною барака, де він стояв спиною до людей, понуривши голову.

— Бидлото, тобі що — немає нужника? — гиркнув охоронець і тут же осікся: від шиї до коробки сіріла мотузка.

Коли зняли його і взяли на руки, то здивувалися, що немає в ньому тіла. Його поховали за містом, укинувши в яму і навіть не насипавши горба.

Осінь видалася теплою, в кінці листопада ми перейшли в новий дім. Якось посеред грудня я сиділа на вікні і раптом побачила квітку. Пролітав перший сніжок, а вона цвіла собі під вікном.

Була велика і кошлата, не квітка, а півсоняха. Я одяглася, вискочила на подвір'я руку, щоб зірвати, і відсіпнула. Поруч з нагідкою стояв зроблений з паличок і зв'язаний нами хрест...

Минуло півстоліття. За цей час у будинку не тріснула жодна стіна, не струхла і не всохла підлога. Якось син вирішив повісити на стіні поличку. Стіна не піддавалася дрилю, а потім дриль шурхнув у якийсь отвір. Коли вибили цеглину, вийняли з отвору рукавицю. У рукавиці лежала фотокартка двох дівчаток у білих сукенках. Дриль пошкодив їм черевички, але дівчатка дивилися на нас, мов живі, і запитували:

— Ви не знаєте, де наш тато?..

БУДЬ УВАЖНИМ ДО СЛОВА

Гер — нім. пан; шанобливе звертання в нім. мові до чоловіка.

Шнель — нім. швидко.

Гут — нім. добре.

Кі́ндер — нім. дитина.

Фра́у — нім. жінка.

Нужни́к — убиральня.

Пояснення:

4,4(94 оценок)
Это интересно:
Новые ответы от MOGZ: Українська література
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ