Іван Нечуй-Левицький — один із найвизначніших українських письменників, автор таких відомих творів з народного життя, як "Микола Джеря" і "Кайдашева сім'я". Ці твори стали неначе чистими перлинами на ґрунті української літератури, виділяються своїм високим художнім рівнем, письменницькою майстерністю.
Уже з перших сторінок повісті "Кайдашева сім'я" читач потрапляє в село Семигори, що знаходиться в яру, який "в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами". В уяві постають під солом'яними стріхами хати, подвір'я, що огороджені невисокими тинами, з димарів ледь помітною змійкою вгору піднімається дим. Нарешті зустріч з героями. Неначе живі стають вони перед очима. Ось Маруся Кайдашиха — гарна господиня, що рано встала і почала готувати сніданок. Кріпаччина висушила її душу, знищила в ній все добре, ніжне, ласкаве, Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довгий час працювала в панів, навчилася зневажливо ставитись до бідніших за себе. Саме через це в сім'ї найчастіше виникали сварки.
Тут. же її чоловік Омелько Кайдаш. Він не сидить без діла. Працює по господарству. Його зовнішність і характер мали на собі відбиток важкої праці. Пекучий біль неволі, який залишився в його душі, він намагався залити горілкою. Вона й довела його до загибелі. Стає жаль цього працьовитого, доброго чоловіка, якого згубило пияцтво, безвихідність підневільного життя.
Чим більше заглиблюєшся в текст, тим важче стає на душі. Але чому ж? Та тому, що рідні люди перетворюються на ворогів. Невже так можна ненавидіти найрідніших? І через що? Хіба тут винна лише власність? А де поділися людська совість, повага, милосердя, душевна щедрість? Якими ж принципами керуються герої твору? Постійні сварки за "моє" і "твоє", життя за принципом: "моя хата скраю", думки тільки про себе, а про інших байдуже. Відстоюючи ці принципи, вони готові очі повибивати одне одному. І не тільки у переносному значенні, адже Мотря у сварці за мотовило дійсно вибила свекрусі око. А пригадаємо епізод, коли та ж Мотря полізла на горище, щоб забрати свою курку, і заодно покрала яйця в Мелашки. Лаврін забрав драбину, і "Мотря теліпалася на стіні, наче павук на павутинні". Читаючи повість, ми сміємось. Але сміх цей гіркий. Письменник з такою художньою майстерністю змалював дрібновласницький побут українського села, щоб ми від душі посміялись і разом з тим здригнулися від жаху. Ми ж знаємо, що українці — народ добрий, щедрий, привітний, гостинний. Але стає зрозумілим, що постійні злидні, нестача зробили їх дріб'язковими, виховували жорстокість, злість, бездушність, заздрість.
Літо скінчилось і наступила романтична осінь. На дворі вересень грайливо розкинув свої барви. Навкруги все змінюється. Травичка, випалена сонцем, стає тьмяною, жовтіють та червоніють дерева. Природа прекрасна та яскрава. Вересень – справжній жартівник, що щоденно й працьовито розфарбовує природу. Приходять дощі, та не змивають його різнокольорові фарби. А тільки роблять все навкруги яскравішим. Як же гарно восени!
Перший місяць осені приносить у наше життя нові фарби і ностальгію за літом. Вересень дарує можливість ще трохи погрітися під променями сонця. Я люблю цей місяць за його чарівність і бабине літо. Люблю, коли шарудять листя під ногами і в повітрі літають павутинки. Мені подобається дарувати букети осінніх квітів мамі і вчительці, збирати листя для гірлянд.
Вересень, напевно, самий мінливий місяць в році. На початку місяця ще досить тепло. Але проходить тиждень, і починає з’являтися золото в листі дерев і кущів. Це так красиво, що багато хто не бачить в цьому ніякого підступу. А насправді, золото – початок чогось нового, холодного і неупередженого, ім’я якому – зима. Але поки така загроза не нависає, ні над природою, ні над людиною. Ми тільки гаємо злегка помітні метаморфози в природі. Вересень одягає природу в строкаті фарби: червоні, оранжеві, жовті. Такими пейзажами хочеться милуватися нескінченно. Арестован студент из г.Николаев Але на зміну йому приходить період дощів. Все починається з туманних ранків, потім приходять затяжні дощі, а в кінці місяця в танок пускаються зливи, що щедро поливають землю. Початок місяця радує і тим, що в нічний час на небосхилі можна гати Чумацький Шлях. У цей час все небо усипане зірками, немає вільного місця на ньому. Різного розміру, різної сили світіння і навіть різного кольору, зірки відкривають свій парад. Цьому немає жодного порівняння. Здається, що все так чудово, що таке точно не може повторитися, тому хочеться вловити кожен момент цього чуда. А сонце! Сонце у вересні опускається до лінії горизонту, від чого його промені простягаються неймовірно далеко. Їх тепло ще гріє, але все більше здається, що головне їхнє призначення в тому, щоб прикрашати все навколо ніжним колоритним світлом. Ось саме в цьому весь вересень. Він кожного закликає милуватися справжньою красою.
Объяснение: