Над Дніпром у селі Старому Кодаку жив собі молодий лоцман (провідник суден) Карпо Летючий. Був він потомком славних запорожців — високий, чорнявий та кучерявий, ще й до того сміливий. Добре знав усі дніпровські пороги змалку. Лоцманський отаман дуже любив Карпа й настановив його головним керманичем, незважаючи на молодість того.
Якось приплив до порогів байдак із багатим товаром, і попросив купець найкращого лоцмана. Отаман послав Карпа Летючого, пообіцявши йому за добру роботу найбільшу плату.
Погода була тиха та ясна. Десь далеко шуміли пороги. Гребці дружно махнули веслами й полетіли, як на крилах.
Щасливо проминули три пороги. Карпо був гордий і радісний. А попереду вже гудів Дід, чи Ненаситець. Здавалося, що ревла череда волів або стріляли з гармат.
Білий гребінь хвилі пробіг по воді. Коли десь узявся вітер, ухопив судно й зніс набік. Карпо сам кинувся до стерна, закричав на гребців, але нічого не міг удіяти. Страшний камінь Крутько вхопив байдак і обкрутив його навколо себе, зламавши стерно. Гребці здійняли руки до Бога, і Карпо втратив пам'ять.
Коли Карпо прийшов до тями, то побачив пишний сад, луки, прекрасні квіти, від яких не можна було відвести очей.
До Летючого підійшли двоє чоловіків в одязі запорожців і сказали йому спускатися вниз із гори. Карпо здивувався — такі ці люди були високі, рівні, дужі! А запорожці теж із подивом запитали, чи всі люди в Україні стали такі мізерні та маленькі, як оце він. І розказали, що як зруйнували Січ, характерники (чаклуни) зачарували її всю — з островом, з гетьманом, з козаками — і тепер вона тут.
Запорожці повели Карпа через лісок, у якому не було тіні, до свого товариства. Козаки були дужі, гарні, святково вдягнені, розмовляли стиха, а здавалося, що то ревуть страшні Дніпрові пороги.
Пройшли через пишний сад зі спілими яблуками та грушами, вишнями й виноградом. У ньому спочивали старі запорожці. У другому саду співав сивий кобзар.
Далі всі пішли до гетьмана й сказали, що прибув чоловік з України. Гетьман розчулився, з його очей впали сльози й обернулися на квітки. Став він розпитувати Карпа про те, чи пам'ятають в Україні гетьмана й козаків, чи розказують про них попи, ченці, вчені люди; як живеться людям на світі, краще їм чи гірше, і чи й досі терплять від ляхів, татар та москалів. Карпо відповів, що про запорожців вони чули дещо від кобзарів, та й усе. Про татар уже й не чути, а ляхи, жиди й москалі є. Зітхнув гетьман і сказав громаді, щоб ішли разом з ним до церкви за Україну.
Твір на тему: «жінка — уособлення краси на землі, джерело добра, яке змінює світ». (за творами шевченка та іншими, вивченими у 9 класі.) тяжку долю жінок-матерів змалював у своїх творах видатний український письменник та поет т. г.шевченко. у творах «наймичка», «катерина», «марія», «сова» розповідається про жінок-матерів, які, самостійно виховуючи своїх дітей, з різних причин пережили трагедії свого життя. поема «катерина» була першим твором, в якому розповідається про тяжку долю жінки-матері. в ньому йдеться про тяжку долю матері, яка поза шлюбом народила сина від москаля, що пішов на війну і не повернувся. дівчина не знаходить підтримки своїх батьків, вона у розпачі і вирішує йти на пошуки свого коханого. але потім вона кориться своїй долі і в тяжкій душевній травмі залишає сина напризволяще, а сама топиться.катерина була слухняною дівчинкою, була надією своїх батьків. але шевченко вже бачить, яка тяжка доля чекає дівчину, про що говорить у таких рядках: «катерино, серце моє! лишенько з тобою! де ти в світі подінешсяз малим сиротою? хто спитає, привітаєбез милого в світі ? »саме така доля чекала катерину, котра одна, в злиднях, пішла шукати батька дитини, який покинув їх назавжди.твір «наймичка» став другим твором про тяжку жіночу долю. хоч долі цих жінок і відрізняються, але в чомусь вони перетинаються. в цьому творі йде мова про те, як наймичка ганна народила сина марка. про історію його народження автор нічого не розповідає, а починає оповідь вже після його появи на світ.ганна підкидає свого маленького сина до заможних селян. залишається тільки здогадуватися, чому мати йде на такий вчинок. з часом дівчина наймається в будинок до прийомних батьків своєї дитини. її очікує тяжке випробування: бачити кожен день свого сина, жити поряд з ним і робити все для того, щоб він нічого не запідозрив. для неї дуже важливим, але занадто тяжким було питання: чи зможе він її прийняти, чи не звинувачуватиме її у цьому вчинку. вона безмежно мучиться цими запитаннями, аж поки не розповідає про все своєму синові. хоч ганні і пощастило жити у добрих людей, але для матері це було тяжким випробуванням.т. г. шевченко у своїх творах створив нетиповий образ жінки-матері, і якщо його узагальнити, то ми побачимо добру, просту, красиву дівчину, гарно виховану, яка палко, але невдало закохується, має мужній характер, бажає щастя для своєї дитини і кориться своїй долі. саме такий образ жінки-матері в своїх творах розкриває нам тарас шевченко.
люблю напасти на лісов джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини.і люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. і люблю восени по коліна ходити в листві. коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».• «я не дуєе кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом». я цього твора недавно вчив. прикольний
Над Дніпром у селі Старому Кодаку жив собі молодий лоцман (провідник суден) Карпо Летючий. Був він потомком славних запорожців — високий, чорнявий та кучерявий, ще й до того сміливий. Добре знав усі дніпровські пороги змалку. Лоцманський отаман дуже любив Карпа й настановив його головним керманичем, незважаючи на молодість того.
Якось приплив до порогів байдак із багатим товаром, і попросив купець найкращого лоцмана. Отаман послав Карпа Летючого, пообіцявши йому за добру роботу найбільшу плату.
Погода була тиха та ясна. Десь далеко шуміли пороги. Гребці дружно махнули веслами й полетіли, як на крилах.
Щасливо проминули три пороги. Карпо був гордий і радісний. А попереду вже гудів Дід, чи Ненаситець. Здавалося, що ревла череда волів або стріляли з гармат.
Білий гребінь хвилі пробіг по воді. Коли десь узявся вітер, ухопив судно й зніс набік. Карпо сам кинувся до стерна, закричав на гребців, але нічого не міг удіяти. Страшний камінь Крутько вхопив байдак і обкрутив його навколо себе, зламавши стерно. Гребці здійняли руки до Бога, і Карпо втратив пам'ять.
Коли Карпо прийшов до тями, то побачив пишний сад, луки, прекрасні квіти, від яких не можна було відвести очей.
До Летючого підійшли двоє чоловіків в одязі запорожців і сказали йому спускатися вниз із гори. Карпо здивувався — такі ці люди були високі, рівні, дужі! А запорожці теж із подивом запитали, чи всі люди в Україні стали такі мізерні та маленькі, як оце він. І розказали, що як зруйнували Січ, характерники (чаклуни) зачарували її всю — з островом, з гетьманом, з козаками — і тепер вона тут.
Запорожці повели Карпа через лісок, у якому не було тіні, до свого товариства. Козаки були дужі, гарні, святково вдягнені, розмовляли стиха, а здавалося, що то ревуть страшні Дніпрові пороги.
Пройшли через пишний сад зі спілими яблуками та грушами, вишнями й виноградом. У ньому спочивали старі запорожці. У другому саду співав сивий кобзар.
Далі всі пішли до гетьмана й сказали, що прибув чоловік з України. Гетьман розчулився, з його очей впали сльози й обернулися на квітки. Став він розпитувати Карпа про те, чи пам'ятають в Україні гетьмана й козаків, чи розказують про них попи, ченці, вчені люди; як живеться людям на світі, краще їм чи гірше, і чи й досі терплять від ляхів, татар та москалів. Карпо відповів, що про запорожців вони чули дещо від кобзарів, та й усе. Про татар уже й не чути, а ляхи, жиди й москалі є. Зітхнув гетьман і сказав громаді, щоб ішли разом з ним до церкви за Україну.