М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации

Характеристики золоторогого оленя автор дмитро павличко

👇
Ответ:
fifamobile01
fifamobile01
31.07.2020

Поема
1
Це було давно-давно
У карпатськім краї,
Ще коли літали там
Лебедині зграї.

Диків, лисів і кізлиць
Множество ходило.
Спав собі за кожним пнем
Бурий ведмедило.

Не боялися людей
Ті сплюхи і лежні,
Бо шуміли навкруги
Праліси безмежні.

Тур у дебрині блукав,
Наче порик бурі,
І шугали в темниках
Рисі жовтошкурі.

По густих чагарниках,
По гірських полянах
Випасалися стада
Оленів буланих.

В нетрях дичини було,
Як трави та листу,
Аж тремтіли гущаки
Від гарчання й свисту.

А по селах там жили
Прагуцульські роди—
Люди мудрі і міцні,
І митці з природи.

Вміли доглядать овець,
Будувати ґражди*.
Хліб не завжди був у них,
Але пісня—завжди.

Так велося в тих людей,
Що в сопілку грати,
Ніби розмовляти, всі
Вчилися з дитяти.

А Василько змалу грав —
Научився в неня.
Батько передав йому
Фрілку* і натхнення.

Добре дітям, доки в них
Є отець і мати.
Та Василько — сирота —
Мусив бідувати.

Спершу все було гаразд,—
Грай і не журися.
Та прибув до них король
Полювать на рися.

У сусіднім краї він
Панував криваво
І казав, що бог йому
Дав на владу право.

Силою меча й тюрми
Люд свій закріпачив.
Все хотів забрать собі,
Все, що тільки бачив.

Аж свербіли в короля
Руки загребущі,
Як нагадував собі
Про карпатські пущі.

І накласти на горян
Він хотів данину —
Забирати в них задар
Хутра й оленину.

Не корилися йому
Давні гуцулове
І ховались, коли він
Приїжджав на лови.

І на цей раз так було:
Села — як пустині.
Лиш Васильків тато був
У своїй хатині.

Там обскочили його
Королівські слуги.
Покажи нам, де живуть
Хижаки-драпуги!

Гурмою вони пішли
По слідах звіряти.
Голіруч хотів король
Рися поконати.

Та коли з’явився звір,
Вмент пиха зухвала
Спала з короля, і він
Дав швиденько драла.

А Васильків батько так
Висміяв зухвальця:
— Гарно бігаєте ви,
Мабуть, швидше зайця!

На володаря тоді
Сказь напала дика.
Меч у груди застромив
Батькові владика.

Мати вмерла від жалю,
А Василько—в люди.
Думав, що свою біду
Вже не перебуде.

Залишилися йому
Туга і сопілка.
В полонину їх узяв,
Де трудивсь, як бджілка.

Знали хлопчика того
Всі гуцульські села.
Всіх бентежила й пекла
Сумовита фрела.

Чуть було в дитячій грі
Нещасливу душу,
В найми вигнану навік
На біду пастушу.

Чуть було не раз і гнів,
Нути помсти злої,
Що летіли по душі,
Як вогонь по хвої.

Мріяв хлопець відомстить
За свою родину.
А тим часом гнав ягнят
Пасти в полонину.

2
Раз опівдні, як овець
Розморила спека
(А горіло сонце так,
Як суха смерека),

Їх погнав малий вівчар
До струмка поїти,
Перейшла отара ліс
Хмарою крізь віти;

В тихім зворі налягла,
Як туман, на воду,
А Василько, мов коня,
Осідлав колоду;

Править скакуном своїм
Та в сопілку дує.
Пальці вивірками йдуть,
Серце гараздує.

Напилися і пішли
Барани та ярки.
Чи з Говерли Прут тече,
Чи з його флоярки?

Вже не видно з-за ялиць
Жодного ягняти,
Час Василькові іти
Дріб свій доганяти.

Сопілчина в чабана—
То любов велика.
Все за грою забував
Наш малий музика…

Грає хлопець. Аж нараз
Бачить — олениця
Сторожко із лісу йде,
Сива, наче глиця.

Він сопілку — за ремінь,
Сам у хащі — скоком.
Причаївсь і звірину
Поїдає оком.

Ось вона до джерела
Підступа лякливо,
А за нею із кущів
Олень — дивне диво!—

Звичайнісінький на вид,
Ще й рудої масті,
Тільки роги золоті —
Промені гіллясті!

Пастушок щипнув себе —
Сниться чи не сниться?
Ні! Золоторіг стоїть,
І стоїть сарниця.

Світить золото ясне,
Б’є проміння в очі,
Ніби сходить сонце тут
З темної обочі.

Підійшов Золоторіг
Теж до водопою.
Олені розпочали
Мову між собою.

Пастушок задеревів —
Говорили звірі!
Мовби люди то були
В оленячій шкірі.

Ланя каже: — Подивись!
Подивись у воду:
Знов те золото росте,
Нам обом на шкоду.





4,5(96 оценок)
Открыть все ответы
Ответ:
vovaonuchko
vovaonuchko
31.07.2020

Мико́ла Олексі́йович Лука́ш (19 грудня 1919, Кролевець — 29 серпня 1988, Київ) — український перекладач, мовознавець і поліглот.

Миколі Лукашу, першому в Україні, вдалося перекласти «Фауста». За його переклад українською мовою бралися Іван Франко, Михайло Старицький, Дмитро Загул, але подужати всю поему Ґете ніхто не зміг — далі першої частини жоден із них не просунувся. Микола Лукаш працював над ним 18 років. А «Бал в опері» Юліана Тувіма, поему, що сатирично зобразила польське суспільство, взагалі вважали за твір, який годі перекласти, а Лукашу й це вдалося!

У другому томі мемуарів «Наш Лукаш» Дмитро Павличко згадує:

У ті роки Лукашевого «Фауста» читала вся інтелектуальна Україна. Тувім українською мовою звучав краще, ніж в оригіналі. Лукаш використав таке несподіване лексичне багатство нашої мови, так гнучко та слухняно йшла за його рукою могутня плеяда тувімівських метафор, така іронія виблискувала з кожного речення перекладу, що я був зачарований тим усім. Лукашева мова — як небеса, побачені в телескоп. Міріади слів, які год гати простим оком, виступають у його мові зі своїм глибинним світлом.

Крім того, М. Лукаш переклав українською мовою «Мадам Боварі» Флобера, лірику Шіллера, «Декамерон» Бокаччо та багато іншого.

Загалом Микола Лукаш знав 20 мов, з яких вільно перекладав, і був одним з небагатьох перекладачів, які працювали з оригінальним текстом, а не з проміжним перекладом

російськоб

цікавий факт :

Перекладач Микола Лукаш підібрав 286 синонімів до слова "повія"


Дам 100 б.! Підготувати повідомлення про 1 українського перекладача ( прізвще і ім'я, які твори пере
4,4(45 оценок)
Ответ:
mygalmaksim
mygalmaksim
31.07.2020

Вот тебе сказка о создании градусника

Жил-был на свете один мужик. Он очень любил науку и изучать окружающий его мир. Познание нового и саморазвитие - были для него смыслом жизни. Ему очень нравилось наблюдать за животными, изучать поведение птиц. Он смотрел на небо, и понимал, что он - лишь малая часть чего-то огромного. Будем называть его - учёным.

Но вот, однажды, одним чудесным утром, ему стало нехорошо. Он чувствовал дрожь по всему телу, ему было очень холодно. Он не понимал, в чем дело.

Оказалось, что он был не один такой. Множество других людей из села переодически чувствовали себя нехорошо.

Поэтому учёный решил последовать их советам - полежать в постельке несколько дней, пока не поправится.

около недели. Мужик выздоровел и решил понять, в чем дело. Он догадался, что, скорее всего, это вызвано повышением температуры его тела. Но как же это понять? Как измерить её?

Учёный провел много дней, недель, месяцев...

И наконец, придумал. Он изобрёл палку, внутри которой находилась ртуть. А называл он её температуромер... Что позже стало - ТЕРМОМЕТР.

4,4(51 оценок)
Новые ответы от MOGZ: Українська література
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ