В історії європейського суспільства XVIII століття відомий як епоха Просвітництва. Діячі Просвітництва не тільки були письменниками , а й філософами , політичними мислителями . Вже на ранньому етапі Просвітництва Джонатан Свіфт виступає з критикою складаються буржуазних відносин. Сучасний Свіфту читач повинен був у невідомих країнах і народах дізнатися (і дізнався !) До відрази знайомі звичаї , прикмети власного життя та історії. Вже такі , погляд , манери , особливості таланту Свіфта : він був мудрий філософ , невичерпний фантазер і дотепний , неповторний сатирик. Свіфт зло висміює людські пороки , смішні й сумні , які , на жаль , мають глибокі соціальні корені . Тому сатира Свіфта дієва і в наші дні. Вона тому й значна, що глибоко серйозна і переслідує високі ідейні цілі. Джонатан Свіфт шукав істину сучасного йому світу . « Мандри Лемюеля Гуллівера » - пародійна імітація , з одного боку , пошук і відкриття істини , з іншого. Свіфт вважав , що його перше завдання - наблизитися до духовного життя століття і розібратися в ній. Він говорить з читачами про релігію , але не на незрозумілій мові богословів ; про політику , але не на партійному жаргоні , незрозумілою для більшості; про літературу , але без зарозумілості і самовдоволення. Велико твір « Мандри Лемюеля Гуллівера » тим , що воно глибоко узагальнено . Всі речі , описані Джонатаном Свіфтом , мають риси і дії сучасників автора. Він не міг бити ворога відкрито, тому і наступав на нього за до натяків , аналогій і алегорій . .
У своєму романі в віршах «Маруся Чурай» письменниця Ліна Костенко піднімає важливі життєві питання, серед яких збереження кращих людських якостей, добро заради інших та розуміння поганого та хорошого у оточуючому нас світі. Людина на протязі усього свого життя постійно зустрічається з різноманітними труднощами, іноді навіть з жорстокістю та підлістю не тільки сторонніх, але й досить близьких людей. І все-таки, не зважаючи на будь-які труднощі, людина повинна знову і знову підійматися, закликаючи на до небачені резерви сили і стійкості. Один раз витримати випробування – це замало, а ось витримувати випробування все життя, коли треба берегти гідність та честь – такого гідна лише справжня людина. Для того, щоб простежити, як жили герої історичного роману Л. Костенко у божевільному світі того часу, для того, щоб зрозуміти, хто з них не зрадив, не схибив собі, своєму високому призначенню бути справжньою людиною, треба перекинути своєрідний місток від сучасного до минулого. На мій погляд, основним критерієм оцінювання людини у творі є ставлення до головної героїні твору Марусі людей під час судового процесу над дівчиною. Марусю звинувачує мити Гриця, Галя Вишняківна та Семен Горбань – люди, які ставляться до життя як до процесу збагачення. Під час суду мати Гриця спочатку навіть визиває співчуття, бо що може бути найгіршим, ніж загибель сина. Але надалі, дізнаючись зміст буття Бобренків, ми бачимо, що єдиною метою їхнього життя залишилося збагачення. Хоча її чоловік і намагається стримати жінку у зажерливості і егоїстичності, згодом він і сам стає таким же самим. Ще один свідок, який виступає на суді проти Марусі – це Галя Вишняківна. Ця особа пихата, обмежена і самовпевнена. Вона не вміє любити, усі людські почуття для неї заміняє нестримне бажання вийти заміж. Разом з нею жорстокість до Марусі виявляє Семен Горбань, бо дуже хоче догодити своєму багатому родичеві Вишняку. Він і сам злодій, він ниций духом і обмежений, він не може зрозуміти красу та глибину душі Марусі. Усіх цих людей поєднує ницість душ, убогість та дрібність існування. Для цих персонажів немає нічого святого, бо в житті їхньому одна єдина мета – це збагачення, збагачення будь-якою ціною. Розмірковуючи про них, досить важко назвати цих персонажів людьми, скоріш це нелюди, які втратили усе людське і забули про одвічні суспільні цінності. m;ma -oP ؠ 5pt;margin-left: 0cm;line-height:15.35pt;orphans: auto;widows: auto;-webkit-text-stroke-width: 0px; word-spacing:0px'>А ось захищають Марусю представники козацтва, бо козацтво – це зовсім інший світ, в якому вже в той час був демократичний устрій з законами та звичаями, в основу яких покладені кращі моральні надбання народу та справжні людські взаємовідносини. Відверто і красномовно виступив на суді Іван Іскра, який щиро та без відповідно кохав Марусю. Саме він привіз документ про помилування Марусі, підписаний самим Богданом Хмельницьким. Іван добре розумів, що, стративши Марусю, кати знищать справжню красу мистецтва. А що ж буде далі? «А як тоді співатиме Полтава? Чи сльози не душитимуть її?» У відповідальний момент Іскра здатний на лицарський і благородний вчинок. Він, гонець до гетьмана, боїться на своєму шляху ворожої кулі або пастки, бо йому треба довести цю справу до кінця. «Якщо я впаду, – не врятована пісня, задушена пісня в петлі захрипить». Козаку притаманне благородство, не суєтне, не силуване, не демонстроване напоказ, але неодмінне. Іван характеризується поєднанням чоловічої сили і вразливої душі. І саме в постаті Івана козаки у цьому творі виступають як справжні люди, гідні цього високого звання, саме вони протистоять нелюдам, для яких у житті немає нічого святого, окрім власного збагачення.
Свіфт зло висміює людські пороки , смішні й сумні , які , на жаль , мають глибокі соціальні корені . Тому сатира Свіфта дієва і в наші дні. Вона тому й значна, що глибоко серйозна і переслідує високі ідейні цілі. Джонатан Свіфт шукав істину сучасного йому світу . « Мандри Лемюеля Гуллівера » - пародійна імітація , з одного боку , пошук і відкриття істини , з іншого. Свіфт вважав , що його перше завдання - наблизитися до духовного життя століття і розібратися в ній. Він говорить з читачами про релігію , але не на незрозумілій мові богословів ; про політику , але не на партійному жаргоні , незрозумілою для більшості; про літературу , але без зарозумілості і самовдоволення.
Велико твір « Мандри Лемюеля Гуллівера » тим , що воно глибоко узагальнено . Всі речі , описані Джонатаном Свіфтом , мають риси і дії сучасників автора. Він не міг бити ворога відкрито, тому і наступав на нього за до натяків , аналогій і алегорій .
.