В одному кутку сільської хати жила собі сіренька мишка. Часто виходила на подвір'я, перебігала його, щоб зранку зустрітись зі своїми подружками з міста. Міські розповідали, яке в них погане життя. Людям немає чого їсти, а мишкам тим більше, кажуть, війна.
- У моїх господарів не те, - відповіла їм сільська мишка.
- Найбільше боюсь господаря, бо він убив двох кабанів. Сало покоптив, м'ясо людям продає за гарні гроші. гроші ховає у ящик під ліжком, близько від моєї нори.
Якось раз повернулась мишка додому й відчула чужий дух, глянула і побачила худу жінку, обшарпаний і полатаний одяг на ній. Вона просила у господарів молока, бо має хвору дитину. Та господиня відповіла, що у них корови молока нема. Дуже соромно стало мишці за таку відповідь і переконалась, що люди бувають дуже погані. Одні з голоду гинуть, інші - папір ховають. Зародилась у мишки одна думка: знищити той папір. Працювала цілу днину: погризла ящик, а потім і папір.
Господар сказав жінці, що у нього всі працюють й ніхто не дармує, тому й гроші мають працювати: мав купити дві свинки, телятка, пішов до ящика, а там тільки клаптики. Господар звинуватив у всьому жінку, бо вона не придбала до хати кота. Кинувся на господиню з кулаками. А мишка тихенько вийшла на подвір'я, щоб не бути у тій хаті
Український фольклор налічує досить багато дум. Усі вони по-своєму особливі і дуже цікаві. Але серед них є одна, яка мені подобається найбільше.
Головними героями дум в основному виступають мужні, сміливі чоловіки, оборонці рідної землі, жінки зустрічаються дуже рідко. Мене найбільше приваблює образ Марусі Богуславки з однойменної думи.
Ми бачимо перед собою молоду дівчину, полонену турецьким паном. У подібній ситуації багато б жінок не витримали, але не вона. Маруся вижила, пристосувавшись до свого становища.
Можна сказати, що вона зрадила своїй країні, ставши дружиною турецького пана. Але це не так. У житті їй випала складна доля, і смілива дівчина вирішила прийняти її такою, як вона є. Якби вона так не зробила, то, може, і не змогла б урятувати невільників.
Прийнявши життя в полоні, вона розуміє, що назад немає дороги, що в Україну вона більше не повернеться:
Та нехай мене, дівки-бранки,
Марусі, попівни Богуславки,
З неволі не викупає,
Бо вже я потурчилась, побусурменилась
Для розкоші турецької,
Для лакомства нещасного!
Ми не знаємо, що Сталося з нею після втечі невільників. Можливо, пан її за це жорстоко покарав. Але вона, незважаючи на це, врятувала полонених:
Вислухай, Боже, у щирих,
У нещасних молитвах
Нас, бідних невольників!
Проста українська дівчина Маруся, забувши про себе, героїчно визволила невільників з турецького полону. Тим самим вона заслужила собі вічну пам’ять і вдячність України.
Життя мишки у багатого господаря. Зустрівшись зі своїми сестрами з міста, мишка дізнається про голодне життя їх та людей. Господар, зважаючи на голодний воєнний час, наживається, збагачується, а гроші складає у ящик під ліжко. Він байдуже ставиться до жінки-жебрачки, якій не хоче подати милостиню. Війна для господаря — щасливий час, коли він може збагатитися. Мишка вирішує завдати шкоди господарю за його жорстокість, брехню, жагу до збагачення. Вона довго гризла ящик з грошима, а потрапивши до нього, перетрощила геть усе. Після чого залишає хату господаря. Побачивши скоєне, господар в усьому звинувачує жінку, яка жаліла молока, щоб тримати кота.