Про цей вiрш Т. Шевченка лiтературознавцями написано багато дослiджень. Надзвичайно простий, без особливих художнiх засобiв, вiн просто чарує своєю поетичнiстю. Вражає те, що написаний вiн за похмурими тюремними гратами. Якою ж сильною була туга поета ш рiдною Украïною, яка багата уява, щоб створити такий шедевр! Чи є ще щось краще, нiж квiтучий сад, мирна хлiборобська праця, дружна родина, спiв соловейка? Про це мрiяв усе життя й сам Шевченко, хоч його мрiям не судилося здiйснитися. Вiрш став вiзитною карткою Украïни — квiтучоï, мирноï, спiвучоï та доброï.
Объяснение:
Василь — бідний селянський парубок, сирота, працює свитником у місті. Він розумний, гарний, працьовитий і релігійний. Василя поважають дорослі, з ним хочуть дружити молоді, хоча й сирота, проте він до всякої роботи здатний. Розумові здібності Василя, він швидко навчився грамоти в купця. Василь закохався у Марусю з першого погляду. Він дуже радів, коли узнав,що кохання взаємне. Автор користується фольклорними зворотами для висловлення Василем своїх почуттів.Василь подобався батькам Марусі, але перешкодою на шляху одруження стояла солдатчина. Василь повертається з заробітків, але Марусю застає вже неживою. Він тяжко сприйняв смерть коханої, навіть хотів покінчити життя самогубством, але знайшов інший вихід: постригся в ченці печерського монастиря. Невдовзі Василь помирає у монастирі під іменем отця Венедихта.
Художньо-виражальні засоби в наведеному фрагменті: "сестру я Вашу так любив – дитинно, злотоцінно" (рядки поезії Павла Тичини "О панно Інно").
Дитинно, злотоцінно – авторські неологізми, асонанс.
Неологізми використані з метою якомога точніше та виразніше передати неповторність, чистоту, щирість кохання, підкреслити його унікальність, відмінність від тисячі інших почуттів. Незвичні неологізми виконують емоційно-експресивну функцію.
«Дитинно» – саме для дитини характерні щирість, наївність, захоплення, безпосередність, чесність у виявленні почуттів.
«Злотоцінно» – кохання – це справжній скарб.
Дитинно, златоцінно – асонанс – це стилістичний прийом, в якому зустрічається повторення голосних звуків для милозвучності, підсилення музичності віршованих рядків.