Ще з ночі почав він свою роботу, щоб ранком здивувати весь світ. Кожний кущик, кожне деревце дід Мороз прикрасив по-різному. На кущах глоду порозвішував тонке мереживо. На гілках черемхи — разки намиста. А дубовому листу, що так і не опав восени, доточив розкішні торочки. Всіх обійшов, нікого не минув. Немало потрудився він і біля сосен.
Торкнувся кожної глиці і ніжним серпанком оповив крони. І зараз усі сосни, мов купаються в білому мареві. Від цього кожний стовбур ще більш відливає червоним золотом, а верховіття м'яко тане в безмежному просторі тьмяно-срібного неба. Важкі, сизі пасма, боячись згубити свою красу, схилились, завмерли і не ворухнуться.
Глибока тиша залягла довкола. Ніщо не шерехне, ніщо не порушить цей урочистий, зимовий спокій. Віддалік сосен — берізка. Та яка берізка! Хіба скажеш, що вона гола, безлиста? На ній розпустилося чудове, біле листя, а на гінкому вітті розкрився весняний первоцвіт. І все на ній біле: і гілля, і листя, і кора. Хто не йде — замилується. А дід Мороз тільки посміхається в сиву бороду: «А що, гарна?».
Цурка — и, ж. 1) короткий обрубок дерева; цурпалок. || тріска, скалка. •• до цу/рки а) на дрібні шматочки; б) повністю, нічого не залишивши. на цу/рки на невеликі частини. 2) невеличка, загострена з одного боку паличка, за якої в яжуть снопи,… …спасова борода (этногр.) — в малороссии так называют пучок несжатого жита, оставленного на хлебном поле. пучок перекручивают, связывают и нагибают к земле. кругом бороды очищают землю от сора; под бородой иногда закапывают несколько хлебных зерен. жнецы бросают через голову серпы, поют песни в честь бороды. в песнях говорится, что борода "сриблом-златом обвита, красным шовком обшита". в волынском полесье с. борода называется "перепелкой", в некоторых местах "бородой ильи", "бородой волоса". тожественный жатвенный обычай записан в австрии, германии, . в основе обряда и поверий лежит древний культ растительного духа. женчик — а; уменьш. от жнець толо́ка — одноразова безоплатна праця гуртом для швидкого виконання великої за обсягом роботи. за звичаями українців , білорусів та росіян толока є формою селянської взає, на яку скликають сусідів, родичів та товаришів. зазвичай толока передбачає частування працівників.
Ще з ночі почав він свою роботу, щоб ранком здивувати весь світ. Кожний кущик, кожне деревце дід Мороз прикрасив по-різному. На кущах глоду порозвішував тонке мереживо. На гілках черемхи — разки намиста. А дубовому листу, що так і не опав восени, доточив розкішні торочки. Всіх обійшов, нікого не минув. Немало потрудився він і біля сосен.
Торкнувся кожної глиці і ніжним серпанком оповив крони. І зараз усі сосни, мов купаються в білому мареві. Від цього кожний стовбур ще більш відливає червоним золотом, а верховіття м'яко тане в безмежному просторі тьмяно-срібного неба. Важкі, сизі пасма, боячись згубити свою красу, схилились, завмерли і не ворухнуться.
Глибока тиша залягла довкола. Ніщо не шерехне, ніщо не порушить цей урочистий, зимовий спокій. Віддалік сосен — берізка. Та яка берізка! Хіба скажеш, що вона гола, безлиста? На ній розпустилося чудове, біле листя, а на гінкому вітті розкрився весняний первоцвіт. І все на ній біле: і гілля, і листя, і кора. Хто не йде — замилується. А дід Мороз тільки посміхається в сиву бороду: «А що, гарна?».
Отакий-то витівник живе у наших краях.