Колись давно , коли Україна прагнула до волі й самостійності Пантелеймон Куліш сказав :"Зовсім інша була б річ, якби ми єдиними устами і єдиним серцем трудилися над пробудженням суспільно-національної свідомості України". Серед чинників, що сприяють національній єдності, звичайно, найважливішим є мова.
"Кордони мови ніколи не збігаються з географією"- цей вислів сказав Павло Мовчан. У тих , для кого рідна мова важлива -ці кордони далекі , а ті хто спілкується на суржику -поступово звужується .Кількість українського слова сьогодні визначає якість національно-культурних процесів, що відбуваються в суспільстві, характеризує їхні потенційні можливості.
Найбільший скарб народу це його мова . Саме мова , яка віками, тисячоліттями складалася , шліфувалася на землі предків , передавалася з покоління в покоління , дедалі точніше і повніше
відображає душу народу .
Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864 у Вінниці. Його матір'ю була Гликерія Максимівна Абаз.
Пізніше Коцюбинские залишили Вінницю, і переїхали жити в село, а потім - в містечко Бар. Тут Михайла віддали в початкову школу (1875-1876).
У 1876-1880 роках Коцюбинський навчався в духовному училищі в Шаргороді. У цей період твори Тараса Шевченка, Марка Вовчка справили на Михайла таке сильне враження, що він і сам захотів стати письменником. Після закінчення Шаргородської семінарії в 1880 році Коцюбинський поїхав у Кам'янець-Подільський, маючи намір вчитися в університеті, але ця мрія не здійснилася. У 1881 році сім'я Коцюбинських, яка якийсь час переїжджала з місця на місце, повернулася у Вінницю. У 1882 році Коцюбинський арештований за зв'язок з народовольцями, а після звільнення узятий під нагляд поліції.
З-за важкого матеріального стану сім'ї хлопця не вдалося продовжити освіту: мати осліпла, а згодом (1886 році) помер батько. Відповідальність за досить велику родину (8 осіб) лягла на плечі Михайла. У 1886-1889 роках він дає приватні уроки і продовжує навчатися самостійно, а в 1891 році, склавши іспити екстерном при Вінницькому реальному училищі на народного вчителя, працює репетитором.
У 1892-1896 роках Коцюбинський був у складі Одеської филлоксерной комісії, яка боролася зі шкідником винограду - філоксерою. Робота в селах Бессарабії дала йому матеріал для написання циклу молдавських оповідань: "Для загального добра", "Пе-коптьор", "Дорогою ціною". Потім письменник працював у Криму, який запалював творчу уяву чутливого до екзотики Коцюбинського. У 1898 році Михайло Михайлович переїхав в Чернігів. Спочатку займав посаду діловода при земської управи, тимчасово завідував столом народної освіти і редагував "Земський збірник Чернігівської губернії". У вересні 1900 року влаштувався в міському статистичному бюро, де працював до 1911 року. У Чернігові зустрів Віру Устиновну Дейшу, закохався, і вона стала його дружиною. Тут виросли його діти - Юрій, Оксана, Ірина, Роман. Щотижня в будинку письменника збиралася літературна молодь міста. Сюди приходили такі відомі в майбутньому письменники і поети, як Василь Блакитний, Микола Вороний, Павло Тичина.
Згодом М. Коцюбинський почав подорожувати. Він об'їздив майже всю Європу. Це був не тільки його поклик душі, але і потребу в лікуванні. Він часто відвідував італійський острів Капрі, де проходив лікування. У 1911 році Товариство прихильників української науки і мистецтва призначило М. Коцюбинського довічну стипендію в розмірі 2000 рублів в рік, щоб він міг звільнитися зі служби. Проте письменник відчував себе гірше. Його мучили астма і туберкульоз.
У лікарні М. Коцюбинський довідається про смерті кращого друга, композитора М. В. Лисенко (про їхню дружбу докладно розповідає Н. Шурова в книзі "Я весь був, як пісня").
Могила М. Коцюбинського. Місто Чернігів, Україна.
Навесні 1913 року М. Коцюбинського не стало. Поховали письменника на Болдиній горі в Чернігові.