В худлжньому
Объяснение:
моє село невелике, порівняно з містом, але дуже мальовниче. зветься воно василівкою, на честь хлібороба василя, який першим поставив тут хату.
той василь дуже вдало вибрав місце для оселі. опис місцевості села я почну з опису річки. вона тиха, заросла комишем. річка протікає відразу а околицею нашого села. там купаються місцеві гуси, а на березі пасуться корови.
а далі розташований шматок незайманого степу, горби та схили. весною він увесь заквітчаний, а влітку вітер доносить до села духмяні пахощі степових трав. зі степом стикаються рівні зелені поля. тут агрофірма та фермери вирощуют пшеницю, кавуни та дині, а ще — овочі.
на схід від села розташований невеликий та неглибокий ставок. він має штучне походження. його вирили десь сімдесят років тому. саме сюди селяни ходят та купатися, бо в самій річці суцільні мул, комиш та жаби.
ще на річці водяться видри, білі чаплі, навіть хижі ласки. в степу можна зненацька наполохати зайця або ховрашка. а одного разу, коли зима була холодна, люди бачили просто за околицею села старого сірого вовка.
але наше село цивілізоване. в ньому багато вулиць, навіть є так звані “краї” . наприклад,та частина села, що знаходиться біля річки, зветься “жабівкою”. у нас є газопровод, магазини, середня школа, дітсадок, будинок культури. ще в селі є церква, саме тому село споконвіку зветься селом, а не хутором. до нас можна доїхати з районного центру на автобусі, який ходить тричі на день.
більшість селян живе у садибах. вони саджають великі городи та збирають у власних садках яблука, вишні, черешні та груші. проте біля сільради є кілька двоповерхових будинків з квартирами.
коли я стану дорослим, то обовязково поживу певний час у місті. а потім повернуся до рідного села, бо мені до вподоби жити серед природи.
на мою думку, патріот — це людина, віддана своєму народові, яка любить свою батьківщину, готова її захищати в найважчі хвилини, людина, що живе і працює заради процвітання свого краю. інколи, і навіть сьогодні, з високих трибун звучить море слів про любов і відданість україні, але, на жаль, це тільки слова. проте можна навести безліч прикладів самовідданої любові українців до рідного краю. сьогодення є прикладом цього, адже багато синів і дочок україни віддали за неї найдорожче — життя. ми стали свідками цього. події майдану, війна на сході і досі проливається кров найщиріших патріотів. історія свідчить, що українці в усі часи були патріотами. про це розпові історичні пісні й думи, художня література. прикладом самовідданого служіння рідній землі є, наприклад, ярослав мудрий, справжні патріоти залізняк, гонта, кривоніс, дорошенко, богдан хмельницький, леся українка, тарас шевченко, михайло грушевський, василь стус, іван пулюй, наша сучасниця ліна костенко. порушує тему патріотизму та засуджує ів-псевдопатріотів в. самійленко в поезії «патріоти». справжнім патріотом у цій поезії, на мою думку, є третій юнак, який душею вкраїну і все, що вона добула. письменник намагається читачам не купитись на гарні слова, а дбати про свій край, любити рідну землю, працювати для неї. я ще зовсім юна. і хоча життєвого досвіду в мене небагато, проте розумію, що дуже легко любити батьківщину, коли вона багата і могутня, значно важче — коли вона слабка і незахищена. та хіба зможуть справжні сини кинути хвору матір напризволяще? я не засуджую тих людей, які в пошуках кращої долі емігрували за кордон, але впевнена, що вони глибоко нещасні, бо, можливо, маючи матеріальні блага, вони не мають змоги дихати рідним повітрям, бачити, як ростуть їхні діти, уклонитися рідній оселі, захищати свою землю від ворогів. отже, справді, справжніми патріотами є ті люди, які не розказують про любов до рідного краю, а захищають його навіть ціною власного життя, працюють і живуть задля його процвітання, примножуючи набуте.
У художньому, но может и в публіцистичному