Душа — це куточок спокою, який належить лише нам, а тіло — оболонка, яка оберігає душу від зовнішніх подразників. Проте один без одного вони існувати не можуть. Це все одно, що горіх і ядро.
На мою думку, душа відтворює якісну сутність людини, а тіло — лише зовнішні принади, які з часом втрачають своє значення. Тож оцінуймо людину не за привабливу зовнішність, а за щирість і відкритість душі. А хто робить навпаки, той ще не зрозумів істину життя.
Підтвердженням цього є думка Г. Сковороди: «Не за обличчя судіть, а за душу і серце». У своїх філософських працях Г. Сковорода переосмислює всі сторони людського життя. Його вчення базується на подвійності буття людини. Суєта бере людину в полон — і вона втрачає свою самобутність.
Одного разу Василько, Іванко, Сергійко та Марійка вирішили піти у ліс, погуляти. Ось вони прийшли. Друзі взяли з собою пікнік та почали їсти. Враз з кущів вилізли малятка - звірятка це зайчики - побігайчики, лисичка - сестричка та вовчик - братик, а ще зверху на гіллі сиділи пташки. Сергійко взяв камінець і почав кидати у птахів, а Марійка, Іванко та Василько почали скріз розкидувати сміття. Звірі це все бачили, а ж раптом зайчики кажуть: - Чому ви розкидуєте сміття? Вам що це подобається?- Хто це заговорив? - Здивувалися діти.- Це ми, зайчики - побігайчики!- Чого вам треба? - Запитав Сергій.- Ми хочемо щоб ви перестали смітити! Ви забрудняєте ліс! - Так так! - підказала лисичка. - Ми не хочемо усе своє життя жити в цьому бруді!- Ну добре! - Сказали друзі та почали збиратися.Ось було б так, як би звірі могли говорити!
Була собі маленька сіренька мишка. Вона жила в хаті, у нірці під ліжком. Боялася людей. Коли нікого не було, мишка вибігала на подвір'я, потім у поле до своїх міських подруг. Сестриці з міста були худі, голодні, миршаві, розказували, що в людей тепер голод, а про мишей і говорити нічого.
Мишка ж говорила, що її господар багатий. Його всі бояться. Він убив двох здорових кабанів. М'ясо закоптив і продає, а гроші складає в скриню під ліжко. Вночі приїжджають люди, забирають продукти, а хазяїнові гроші дають. Він радіє і каже жінці, що війна до м розбагатіти.
Якось мишка почула в хаті чужий голос і побачила заплакану жінку з міста. Вона просила молока для хворої дитини, гроші обіцяла принести пізніше. Господиня відмовила, сказавши, що в самих нема чого пити.Мишка як почула це, соромно зробилося їй за хазяйку. Добре, що діти сплять, а то б ще навчилися брехати, як люди. Чому так у світі, що одні з голоду гинуть, а інші папірці у ящиках ховають? Хіба ж папір важливіший за життя?
І вирішила мишка знищити ті кляті папірці. Працювала кілька діб. А тут господар сказав, що ніхто не сміє дармувати, навіть гроші. І треба купити свинок, підгодувати, продати й мати грошей, як у банку, бо коли ще наступна війна буде.
І поліз по гроші — а там усе погризене. Став лаятися, кричати на ту, що не захотіла тримати кота, ложки молока ла, і кидатися на неї з кулаками.А мишка моргнула дітям — і в поле. Краще там, ніж у такій хаті.
На мою думку, душа відтворює якісну сутність людини, а тіло — лише зовнішні принади, які з часом втрачають своє значення. Тож оцінуймо людину не за привабливу зовнішність, а за щирість і відкритість душі. А хто робить навпаки, той ще не зрозумів істину життя.
Підтвердженням цього є думка Г. Сковороди: «Не за обличчя судіть, а за душу і серце». У своїх філософських працях Г. Сковорода переосмислює всі сторони людського життя. Його вчення базується на подвійності буття людини. Суєта бере людину в полон — і вона втрачає
свою самобутність.