Вночі було досить холодно,заснути так жодного разу і не вдалось, здається ось він такий потрібний та бажаний сон,як черговий порив вітру розпахує вікна і в маленькій вже до того остившій кімнатці стає ще холодніше.Тому зараз зрозумівши,що поспати сьогодні більше не вдасться я узявся писати. У такому холоді писати вірші настрою не було зовсім,тому пишу новий запис у щоденнику. Мій годинник зламався,але думаю зараз десь п'ята година ранку. Учора ходив платити за опалення. За що не знаю деруть такі гроші. Батареї холодні та ще в черзі по три години стій,а потім вислухуй дурня контролера. Як багато хотілося йому сказати!
Привіт! Як справи?
- Доброго ранку! Нарешті зустрілися, сто років не бачилися! В мене все добре. Як ти?
- У мене теж все гаразд.
- Куди підемо?
- Можна у кіно, парк чи кафе. Тож обирай.
- Тоді я пропоную спочатку прогулятися до парку, а пізніше можна буде відвідати одне затишне кафе.
- Ну, то добре, ходімо вже. Розповідай, як твої успіхи у навчанні
- Усе добре, потроху просуваюся.
- Як не дивно, але в мене теж саме.
- Тож усе, як завжди.Ого вже 13 година мені потрібно йти!
-Куди?
-Ми з мамою йдемо у кіно.
-Я сподіваюся що ми ще зустрінемося.Бувай!
-Бувай!