Скільки людей у світі, стільки існує різних смаків. Уявімо, що всі люди на Землі мають одні й ті самі смаки, однакові уподобання, однакові думки. Жили б ми тоді й досі у кам'яному віці, бо жодна людина не намагалася б виділитися, довести свою думку, стати кращою, щоб привернути до себе увагу та змусити інших поділяти її переконання. Саме це і робить життя цікавим, бо із-за наявності різних смаків у людей ми бачимо абсолютно несхожі колекції одежі у відомих модельєрів, із-за різниці поглядів може розвиватися мистецтво (хтось, наприклад любить класичні твори, а хтось, можливо, авангард), наука тощо. Із самого початку свого розвитку люди вступили у суперечності. Завдяки цьому ми маємо те, що маємо: міста, будинки, сім'ї. Людина — найрозвиненіша істота на Землі, дуже складний механізм, створений природою. Ми бачимо незвичайні твори мистецтва, такі несхожі один на одного, читаємо справжні літературні скарби, але кожен розуміє їх по-своєму... Та чи можливою була б наявність всього цього, якби серед шістьох мільярдів людей панував якийсь один смак? Саме те, що люди мають різні смаки, робить наше життя кольоровим та яскравим, сповненим великих несподіванок. Тому суперечки й образи тут зайві. Іноді бачимо людину, яка вважає, що оточуючі повинні мислити, як вона, висміює чужі погляди й ображається, коли хтось не дотримується її думки. Не варто сперечатися з такою людиною, адже вона не розуміє, наскільки цінною є різниця в поглядах, від неї навіть можна почути образливі слова. Але якщо добре подумати, то розумієш, що не варто відповідати їй тим самим: така людина, як правило, обмежена, тому її можна лише ти. Правда, обговорення різних поглядів може бути надзвичайно цікавим (на подібних дискусіях базуються різноманітні телевізійні ток-шоу), але тільки якщо воно відбувається у межах розумного і не переходить у з'ясування стосунків з опонентами. Неправильно, коли свою думку починають нав'язувати іншій людині, оскільки кожен з існуючих на землі погля¬дів може знайти своїх прихильників. Чи то буде суперечка про літературні жанри, чи то обговорення ансамблів одягу, чи то виникне дискусія, яким повинен бути домашній інтер'єр, завжди знайдеться людина, що підтримає саме вас. Така річ, як власна думка, робить людину особливою. Це властиво людям сильним, впевненим у собі, тому особистість зазвичай несхожа на інших. Якщо всі люди будуть такими, то так і житимемо, маючи різні смаки, різноманітністю думок будемо прикрашати життя, роблячи його унікальним. Але навіть якщо маєш власне бачення будь-якої проблеми чи питання, не слід забувати про те, що поряд із тобою така сама особистість, як і ти сам. Думки ближнього треба поважати і цінувати, інколи незайвим є й прислухатися до них. Чинячи так, людина має репутацію мудрої й розважливої, до неї звертаються за порадою, як до зразка поміркованості.
Українська мова є моєю рідною мовою. Ця барвиста мова лунала у колискових піснях мого дитинства. Нею розмовляли мої предки. Тому українська мова є мовою спілкування моїх батьків. Вони навчили мене любити її, не засмічувати поганими словами. Вона дзвенить на вулиці, у магазині, школі, бібліотеці, бо є мовою жителів мого рідного краю. Щоб добре знати рідну мову, я вивчаю її на уроках у школі. Милозвучні рідні слова звучать у моїх піснях. За до мови я пізнаю світ, можу помріяти, передати свої відчуття, заспівати чудову пісню.
Люди дуже часто говорять про те, що потрібно творити добро, і тоді світ стане кращим. «За добро добром відплачують» - говорить народна мудрість. Але з екранів телебачення часто демонструють зовсім протилежне: от зробиш комусь добро, а він тобі злом віддячить.
І знайомі з цим згодні: невдячні люди дуже часто трапляються навколо нас. Можливо, злом вони за добро не відплачують, але й подяки від них не дочекаєшся.
Але чому все одно потрібно творити добро? Мабуть, тому, що це нагальна потреба людини – посміхнутися комусь, простягти руку до До перейти вулицю, зігріти змерзлого, винайти для хворих чудодійні ліки. Або просто сказати добре слово підтримки.
Звичайно, коли людина говорить красиві слова та обіцянки – це ще не так багато вартує. Потрібно підкріпляти свої слова реальними вчинками.
Я думаю, що творити добро – це потреба навіть не просто людини, а всякої живої істоти. Скільки буває випадків, коли, наприклад, кіт виховує покинутих цуценят, або навіть вовки вигодовують загублених у лісі людських малюків. Не може жива істота жити без того, щоб самому творити добро. Усі релігії світу вчать нас робити добрі вчинки, і християнська віра теж.
Мабуть, у нашому непростому світі складно творити добро. І мені, як і усім, теж хочеться його творити. Але не завжди виходить. Часто забуваєш, що потрібно сказати щось хороше, а замість цього дратуєшся та огризаєшся на близьких та друзів. А потім почуваєшся дуже соромно. Часто губишся, коли час зробити добрий вчинок, а потім думаєш: потрібно було вчинити так і так…
Ми боїмося чинити добро, тому що не впевнені, що нам за це віддячать. Хотілося б скинути ці обмеження і просто робити добро безкорисливо, не сподіваючись на вигоду. Від цього можна отримати велику, безмежну радість. Найщасливіші люди – ті, хто вміє допомагати іншим просто по волі своєї душі. І для них це так само природно, як дихати. Оточуючі інколи вважають таких людей майже святими.
А той, хто добра не робить – він неначе живе у неповну силу, зіщулившись, озираючись навколо: де б вигоду знайти. Він не проживає половину свого життя, і з його очей ніколи не ллється життєдайний світ. Часто і дивитися на такого не хочеться.
Знаєте, одним з прикладів безкорисливої доброти я вважаю героїню поеми «Наймичка» Тараса Шевченка. Ганна виховувала свого сина, все робила для нього, хоч знала, що він не вважає її своєю матір’ю. Він міг би вирости та вигнати її на вулицю – адже для нього вона була усього лише наймичкою. Стара та хвора наймичка кому потрібна? Ганна цього не побоялася, і все життя віддала Маркові та його родині. І серце хлопця відізвалося на її доброту - він полюбив її як матір. Добро все одно знаходить справжню подяку, я в це вірю.
Скільки людей у світі, стільки існує різних смаків. Уявімо, що всі люди на Землі мають одні й ті самі смаки, однакові уподобання, однакові думки. Жили б ми тоді й досі у кам'яному віці, бо жодна людина не намагалася б виділитися, довести свою думку, стати кращою, щоб привернути до себе увагу та змусити інших поділяти її переконання. Саме це і робить життя цікавим, бо із-за наявності різних смаків у людей ми бачимо абсолютно несхожі колекції одежі у відомих модельєрів, із-за різниці поглядів може розвиватися мистецтво (хтось, наприклад любить класичні твори, а хтось, можливо, авангард), наука тощо.
Із самого початку свого розвитку люди вступили у суперечності. Завдяки цьому ми маємо те, що маємо: міста, будинки, сім'ї. Людина — найрозвиненіша істота на Землі, дуже складний механізм, створений природою. Ми бачимо незвичайні твори мистецтва, такі несхожі один на одного, читаємо справжні літературні скарби, але кожен розуміє їх по-своєму... Та чи можливою була б наявність всього цього, якби серед шістьох мільярдів людей панував якийсь один смак?
Саме те, що люди мають різні смаки, робить наше життя кольоровим та яскравим, сповненим великих несподіванок. Тому суперечки й образи тут зайві. Іноді бачимо людину, яка вважає, що оточуючі повинні мислити, як вона, висміює чужі погляди й ображається, коли хтось не дотримується її думки. Не варто сперечатися з такою людиною, адже вона не розуміє, наскільки цінною є різниця в поглядах, від неї навіть можна почути образливі слова. Але якщо добре подумати, то розумієш, що не варто відповідати їй тим самим: така людина, як правило, обмежена, тому її можна лише ти. Правда, обговорення різних поглядів може бути надзвичайно цікавим (на подібних дискусіях базуються різноманітні телевізійні ток-шоу), але тільки якщо воно відбувається у межах розумного і не переходить у з'ясування стосунків з опонентами. Неправильно, коли свою думку починають нав'язувати іншій людині, оскільки кожен з існуючих на землі погля¬дів може знайти своїх прихильників. Чи то буде суперечка про літературні жанри, чи то обговорення ансамблів одягу, чи то виникне дискусія, яким повинен бути домашній інтер'єр, завжди знайдеться людина, що підтримає саме вас.
Така річ, як власна думка, робить людину особливою. Це властиво людям сильним, впевненим у собі, тому особистість зазвичай несхожа на інших. Якщо всі люди будуть такими, то так і житимемо, маючи різні смаки, різноманітністю думок будемо прикрашати життя, роблячи його унікальним. Але навіть якщо маєш власне бачення будь-якої проблеми чи питання, не слід забувати про те, що поряд із тобою така сама особистість, як і ти сам. Думки ближнього треба поважати і цінувати, інколи незайвим є й прислухатися до них. Чинячи так, людина має репутацію мудрої й розважливої, до неї звертаються за порадою, як до зразка поміркованості.