Володимирський собор (Патріарший кафедральний собор св. Володимира) — православний собор у Києві, головний храм Української Православної церкви Київського Патріархату. Зовнішнє та внутрішнє оздоблення собору, побудованого на честь хрестителя Русі – князя Володимира, виконано у старовізантійському стилі, який притаманний церквам, що будувалися за часів Ярослава Мудрого та Володимира Святого.
Шестистовпний Володимирський собор у Києві увінчано сімома золотими куполами. Довжина храму становить 55 метрів, ширина – 30, у висоту собор разом із хрестом сягає 49 метрів.
Історики впевнені, що ідея створення Володимирського собору в Києві належить митрополиту Філарету Амфітеатрову. Що стосується офіційного підтвердження будівництва храму, то його було отримано від Миколи I в 1852 році. Звернення Філарета до народу зі словами про те, що в граді Києві до цих пір ще немає “храму Божого в ім’я святого Рівноапостольного князя Володимира”, знайшло відгук у серцях багатьох віруючих. Було оголошено всенародний збір коштів для спорудження собору. Сам митрополит пожертвував 7 тисяч рублів. Ідею підтримала достатньо велика кількість людей і, до 1859 року було зібрано близько 100 тис. рублів. Києво-Печерська Лавра також зробила внесок у цю добру справу, надавши для будівництва мільйон штук цегли.
7Авторство первинного проекту Володимирського собору в Києві приписують архітектору І.В. Штрому. Однак, його ідея була настільки непідйомною щодо фінансів, що його проект було значно змінено в бік зменшення коштів. Подальшою розробкою зайнявся єпархіальний архітектор П.І. Спарро. Замість запланованих 13 куполів він вирішив залишити всього 7, вніс до проекту й інші зміни. Надалі роботу над плануванням Володимирського собору взяв на себе архітектор О.В. Беретті, який, у свою чергу, теж вніс деякі корективи, збільшивши розміри храми в півтора рази. Саме за проектом О.В. Беретті й було зведено собор, а перший камінь в його фундамент 15 червня 1862 року заклав митрополит Арсеній. Цю дату було обрано не випадково, саме 15 червня на Русі святкувався день пам’яті князя Володимира.
Протягом двох років, з 1862 по 1864, кипіла робота над будівництвом Володимирського собору. Але, навіть незважаючи на те, що стіни було виведено вже майже до куполів, будівництво довелося призупинити. На арках та стінах храму з’явилися тріщини, причому досить глибокі і небезпечні для будівлі. Щоб виправити ці недоліки були потрібні величезні фінансові вливання, а достатніх коштів на той момент не було. Тому 10 наступних років недобудований храм чекав вирішення своєї долі. Тільки у 1875 році за наказом государя Олександра Миколайовича будівництво собору було відновлено. Доробку проекту доручено Рудольфу Бернгарду, а всі наступні роботи виконував архітектор В. Ніколаєв, під керівництвом якого все-таки вдалося завершити будівництво храму.
Епопея з появою в Києві Володимирського собору закінчилася тільки в 1882 році. Далі тривала робота над внутрішнім оздобленням храму.
Мармур – головний матеріал, з якого виконано центральний іконостас Володимирського собору в Києві. Для оздоблення іконостасу та підлоги різнокольоровий мармур спеціально доставляли з Італії, Франції, Бельгії та Іспанії. Мозаїчні роботи виконували майстри з Венеції, а срібне приладдя для обрядів поставляла на той момент дуже відома ювелірна фірма Хлєбнікова.
Не секрет, що основна цінність Володимирського собору – це його унікальні розписи, завдяки яким храм отримав статус пам’ятки культури. Стіни храму прикрашено величезними композиціями на біблійні теми, які, взяті воєдино, представляють відвідувачам історію руської церкви. Тут можна побачити фігури святих, мучеників, святителів, князів та святих дружин. На стінах храму зображено також історичні сюжети (хрещення князя Володимира, хрещення киян), а також портрети історичних осіб: Олександра Невського, княгині Ольги тощо
Урочиста церемонія освячення Володимирського собору в Києві відбулася 20 серпня 1896 року.
У 30-і роки ХХ століття до Володимирського собору було перенесено мощі Святої Варвари, привезені до Києва ще князем Святополком, які до цього часу зберігалися в Михайлівському Золотоверхому монастирі.
У радянські часи, зокрема з 1929 по 1941 роки, у Володимирському соборі в Києві працював Музей антирелігійної пропаганди. Після Другої Світової війни собор було закрито. Тільки в 60-ті роки ХХ століття тут відновили богослужіння. Тут відбувалися головні урочистості тисячоліття хрещення Руси-України (1988) у Києві.
Після проголошення незалежності України в церковному житті відбулися великі зміни. Постала Київська патріархія Української Православної Церкви. У 1995 році у Свято-Володимирському храмі відбувся собор Української Православної церкви Київського Патріархату, на якому митрополит Філарет (Денисенко), який понад тридцять років служить у цьому храмі, був обраний Патріархом Руси-України.
Біблія... Книга Книг, Вічна Книга, Святе Письмо. Одне з найдавніших і найбільш тиражованих видань у світі. Щоденний порадник для віруючих і нескінченне джерело натхнення для письменників. Можна по-різному ставитися до релігійних постулатів, викладених у Біблії, але жодна книга християнського світу не сконцентрувала в собі стільки мудрості, стільки вікового досвіду, стільки моральних норм співжиття!
Думаю, що в Біблії кожен може знайти відповіді на свої болючі питання у пошуках сенсу буття. Адже це книга насамперед філософська. Як не замислитися і не погодитися з такими положеннями «Книги Еклезіаста»: «Марнота усе!», «Немає нічого нового під сонцем!», «І дурному, і мудрому — доля одна», «Для всього свій час», «Не квапся своїми устами», «Тримайся середини», «Не копай ближньому ями, бо сам в неї впадеш».
Наскільки б кращим було життя людей, коли б усі вони дотримувалися Божих заповідей: «Не вбий!», «Не вкради!», «Шануй батька та матір свою!», «Не суди своїх ближніх», «Люби і ворогів своїх» та інші.
Здавалося б, як можна любити ворогів своїх, робити добро тим, хто ненавидить вас? Багато прикладів із життя й літератури переконують, що тільки добро може припинити зло. Згадаймо хоча б Марічку з «Тіней забутих предків» М. Коцюбинського, яка дала хлопчику з ворожого роду, Івану, що вдарив її, цукерку. Іван зупинився і засоромився, задумався, за що він б'є беззахисне дівча. Це було початком їхньої дружби, а згодом і любові.
Отже, зло можна припинити тільки добром! Коли ж відповідати злом на зло, то утвориться безкінечний ланцюг. Завжди треба пам'ятати: «Як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви...»
А скільки мудрост та глибокого підтексту криється в біблійних притчах! Скільки поезії в Соломоновій «Пісні над піснями»! Недаремно майже тисячоліття біблійні теми, сюжети, образи використовують у своїх творах художники, письменники, скульптори, музиканти.
Навіть не замислюючись над їхнім походженням, ми вживаємо вислови «спить сном праведника», «дивимось крізь пальці», «робить із себе посміховисько», «міряти тією самою міркою», «змокнув з голови до ніг», «Хома невіруючий» та інші. А це ж вислови з Біблії.
Один із дослідників Біблії вдало назвав її маленьким літературним всесвітом. Справді, у Книзі Книг представлені міфи, легенди, епос, релігійно-ритуальні та юридичні кодекси, історичні хроніки, притчі, воїнські повісті, перекази, оповіді, житія, народні пісні, релігійні гімни, любовна лірика, віршовані молитви, філософські й морально-побутові афоризми, слова, казання, повчання, поеми, пророцтва, діалоги.
То ж намагатися хоч трохи осягти цей всесвіт, цю криницю мудрості варто кожному, хто вірить у загальнолюдські моральні цінності і керується ними в житті.
Моя улюблена тваринка - це песик Плямко. Я трохи розповім вам про нього. Одного разу я побачила мале цуценя, таке ніжне і розгублене, що сердце болісно стиснулось. Він самотньо сидів у порожньому парку, трохи змокший від нещодавного дощу. В нього були великі темнокоричневі очі, палкі і розуміючі. Я підійшла ближче і побачила червоний ошийник у ньго на шиї з блискучою підвіскою. На ній було написано Плямко. І дійсно, шерсть у цуценяти була коротка і вся в коричневих плямах, ніби від фарби. Я взяла Плямка на руки і віднесла додому. Він тремтів і тулив до мене мокрий носик, і ніби обіймав мене маленькими лапками. Прийшовши додому я вимила його і витерла, він зігрівся і почав весело бігати по квартирі. Тепер Плямко мій кращий друг.
Объяснение:
Володимирський собор (Патріарший кафедральний собор св. Володимира) — православний собор у Києві, головний храм Української Православної церкви Київського Патріархату. Зовнішнє та внутрішнє оздоблення собору, побудованого на честь хрестителя Русі – князя Володимира, виконано у старовізантійському стилі, який притаманний церквам, що будувалися за часів Ярослава Мудрого та Володимира Святого.
Шестистовпний Володимирський собор у Києві увінчано сімома золотими куполами. Довжина храму становить 55 метрів, ширина – 30, у висоту собор разом із хрестом сягає 49 метрів.
Історики впевнені, що ідея створення Володимирського собору в Києві належить митрополиту Філарету Амфітеатрову. Що стосується офіційного підтвердження будівництва храму, то його було отримано від Миколи I в 1852 році. Звернення Філарета до народу зі словами про те, що в граді Києві до цих пір ще немає “храму Божого в ім’я святого Рівноапостольного князя Володимира”, знайшло відгук у серцях багатьох віруючих. Було оголошено всенародний збір коштів для спорудження собору. Сам митрополит пожертвував 7 тисяч рублів. Ідею підтримала достатньо велика кількість людей і, до 1859 року було зібрано близько 100 тис. рублів. Києво-Печерська Лавра також зробила внесок у цю добру справу, надавши для будівництва мільйон штук цегли.
7Авторство первинного проекту Володимирського собору в Києві приписують архітектору І.В. Штрому. Однак, його ідея була настільки непідйомною щодо фінансів, що його проект було значно змінено в бік зменшення коштів. Подальшою розробкою зайнявся єпархіальний архітектор П.І. Спарро. Замість запланованих 13 куполів він вирішив залишити всього 7, вніс до проекту й інші зміни. Надалі роботу над плануванням Володимирського собору взяв на себе архітектор О.В. Беретті, який, у свою чергу, теж вніс деякі корективи, збільшивши розміри храми в півтора рази. Саме за проектом О.В. Беретті й було зведено собор, а перший камінь в його фундамент 15 червня 1862 року заклав митрополит Арсеній. Цю дату було обрано не випадково, саме 15 червня на Русі святкувався день пам’яті князя Володимира.
Протягом двох років, з 1862 по 1864, кипіла робота над будівництвом Володимирського собору. Але, навіть незважаючи на те, що стіни було виведено вже майже до куполів, будівництво довелося призупинити. На арках та стінах храму з’явилися тріщини, причому досить глибокі і небезпечні для будівлі. Щоб виправити ці недоліки були потрібні величезні фінансові вливання, а достатніх коштів на той момент не було. Тому 10 наступних років недобудований храм чекав вирішення своєї долі. Тільки у 1875 році за наказом государя Олександра Миколайовича будівництво собору було відновлено. Доробку проекту доручено Рудольфу Бернгарду, а всі наступні роботи виконував архітектор В. Ніколаєв, під керівництвом якого все-таки вдалося завершити будівництво храму.
Епопея з появою в Києві Володимирського собору закінчилася тільки в 1882 році. Далі тривала робота над внутрішнім оздобленням храму.
Мармур – головний матеріал, з якого виконано центральний іконостас Володимирського собору в Києві. Для оздоблення іконостасу та підлоги різнокольоровий мармур спеціально доставляли з Італії, Франції, Бельгії та Іспанії. Мозаїчні роботи виконували майстри з Венеції, а срібне приладдя для обрядів поставляла на той момент дуже відома ювелірна фірма Хлєбнікова.
Не секрет, що основна цінність Володимирського собору – це його унікальні розписи, завдяки яким храм отримав статус пам’ятки культури. Стіни храму прикрашено величезними композиціями на біблійні теми, які, взяті воєдино, представляють відвідувачам історію руської церкви. Тут можна побачити фігури святих, мучеників, святителів, князів та святих дружин. На стінах храму зображено також історичні сюжети (хрещення князя Володимира, хрещення киян), а також портрети історичних осіб: Олександра Невського, княгині Ольги тощо
Урочиста церемонія освячення Володимирського собору в Києві відбулася 20 серпня 1896 року.
У 30-і роки ХХ століття до Володимирського собору було перенесено мощі Святої Варвари, привезені до Києва ще князем Святополком, які до цього часу зберігалися в Михайлівському Золотоверхому монастирі.
У радянські часи, зокрема з 1929 по 1941 роки, у Володимирському соборі в Києві працював Музей антирелігійної пропаганди. Після Другої Світової війни собор було закрито. Тільки в 60-ті роки ХХ століття тут відновили богослужіння. Тут відбувалися головні урочистості тисячоліття хрещення Руси-України (1988) у Києві.
Після проголошення незалежності України в церковному житті відбулися великі зміни. Постала Київська патріархія Української Православної Церкви. У 1995 році у Свято-Володимирському храмі відбувся собор Української Православної церкви Київського Патріархату, на якому митрополит Філарет (Денисенко), який понад тридцять років служить у цьому храмі, був обраний Патріархом Руси-України.