На мою думку,однією з головних проблем сучасної України є те,що дуже багато політичних діячів і людей від яких залежить доля нашої держави зосереджені не на головних проблемах,а весь час розпилюють свою увагу на іноді безглузді дрібниці. Вони витрачають час,який можна було б спрямувати на вирішення нагальних проблем,на якісь свої особисті суперечки. Ці люди проводять години в запеклих боях за свої інтереси і зовсім як це не прикро не згадують про Україну. Іноді замислюєшся чому саме так? А відповідь лежить на поверхні і чекає на те щоб хтось звернув на неї увагу і скористався. Але,на жаль, ніхто й не намагається шукати. Адже, чому по-вашому в нашій країні навіть прості громадяни переймаються будь-чим, але недолею держави? Напевно, тому що, рівень соціального життя населення настільки низький, що людині просто ніколи думати про державу . На життєвому шляху сучасної людини виникає безліч проблем і всі вони змушують її щодня ставати перед іноді тяжким,але вимушеним вибором. А що вже казати про націю в цілому, якщо майже кожен громадянин України стоїть на роздоріжжі. А потім наші політики з усіх телеекранів і газет щосили журять українців за те, що ті полишають Україну і їдуть за кордон у пошуках кращої долі. Звісно їм матеріально забезпеченим важко зрозуміти бідолашних громадян, як кажуть: '' Ситий голодному-не товариш ''. Але ви ж – політики,цвіт нації, світлі голови України - неньки, де ж ваші хоча б якісь спроби підняти вашу матір з колін? Серце стискається, коли розумієш, що до цієї привілейованої верстви населення ніколи не достукаєшся. Прикро й те, що протягом багатьох років споконвічні проблеми України не вирішуються, а лише примножуються. Т.Г.Шевченко в своїх віршах закликав українців до боротьби за незалежність і свободу України, отримавши цю незалежність, яку наші прадіди і діди виборювали ціною неймовірних зусиль, ми руйнуємо вже вільну, але таку «не свою» країну. Адже як можна назвати своєю, коли вона залежить від сусідніх держав і не може самостійно від них існувати. Зараз наша держава схожа на маленьку дитину, яку покинули власні батьки і яка не може самостійно жити, їй потрібен хтось хто б піклувався про неї і став її янголом-охоронцем. Та де ж знайти таку людину щоб змогла покласти на вівтар пожертви своє життя і витратити його на виховання цієї дитини? На жаль, нікому не потрібні байстрюки. Звісно неприємно і якось самій образливо писати слово «байстрюк», та краще гірка правда ніж, солодка брехня! І сама собі думаєш невже так погано, що аж БАЙСТРЮК?! А воно дійсно так: трішки грубо,неотесано,з крихтою образи і гіркоти вмитої сльозами, але байстрюк. А потім сидиш і думаєш невже ж нічого не можна зробити? А що тут зробиш? Чим зарадиш? Та знаєте, коли хоча б половині всіх українців так боліло за рідну Батьківщину, то життя б покращало! Не все ж так гірко і сумно. Адже в нас є дуже багато талановитої молоді за якою наше майбутнє, в нас є одна з наймилозвучніших мов у світі, в нас така чудова земля з безкраїми лісами і синіми озерами, в нас є добрі і щирі люди-ми є найчудовіша нація в світі! Тому,любі українці, незважаймо, на все те, що віками стояло і стоїть у нас на шляху, на тих нездар політиків, що опустили нас на коліна. Треба пам’ятати головне: якщо ми будемо єдні – наша Україна буде квітнути, а з нею й ми, тому єднаймося і робімо все для нашої нації, для наших дітей, для нашої землі, бо ми, як ніхто заслужили на це щастя!
На життєвому шляху сучасного українця досить часто виникають проблеми, які змушують майже щодня ставати перед вимушеним, іноді дуже важким вибором. Що ж казати про Україну в цілому, якщо кожен її громадянин стоїть на роздоріжжі? А потім ще й політики з газет і екранів телевізорів журять співвітчизників за те, що ті залишають рідну землю у пошуках кращого життя і їдуть за кордон. Звісно, їм, добре забезпеченим матеріально, не зрозуміти пересічних українців, бо кажуть же, що «Ситий голодному не товариш».Але ви ж політики, народні обранці, світ голови неньки-України і цвіт нації! То де ж були ваші спроби підняти рідну країну з колін останні десять років? Серце стискається, коли згадуєш зовсім недалеке минуле, коли неможливо було достукатися до представників привілейованих верств населення. Прикро й те, що на протязі останніх років проблеми України не вирішувалися, а накопичувалися і примножувалися.Ще великий Кобзар Т. Шевченко закликав своїх співвітчизників до боротьби за свободу і незалежність України. Та, отримавши цю незалежність, яку наші пращури, а потім діди і батьки вибороли ціною неймовірних зусиль, наша колишня влада навмисно руйнувала вже вільну, але «нерідну» для них країну. Але як же могли вони називати Україну своєю, якщо постійно прагнули сховатися під крилом однієї з сусідніх держав – якої саме, добре усім відомо.Зараз наша держава схожа на маленьку дитину, у якої, врешті-решт, з’явилися рідні батьки, що прагнуть зробити цю дитину щасливою, могутньою і дійсно незалежною. І це дуже своєчасно, адже вже давно нашій Батьківщині був потрібен янгол-хранитель, який би піклувався про неї, піклувався б про наших співвітчизників.Дякувати Богові, що у нас є справжні патріоти, які знайшли в собі мужність постати проти страшної і безжальної машини влади, а деякі з них заради справедливого і вільного життя навіть поклали на вівтар боротьби своє життя. І якщо хоча б половину наших співвітчизників були такими, як ці люди, хоча б у них так сильно боліло серце за рідну Україну, то наше життя вже давно б покращало і ми б вже давно жили як цивілізовані європейці.Як би важко зараз не було, але не все так сумно, як уявляється. Адже в нашій країні дуже багато талановитої і патріотичної молоді, яка воліє за краще майбутнє України, у нас наймилозвучніша у світі мова, ми багаті на чудову землю з синіми озерами і безкраїми лісами, у нас живуть щирі і добрі люди, ми – найчудовіша у світі нація, яка заслуговує на заможне та щасливе життя.
Речення укр мова
Объяснение:
Во так то