Потрібно переказати У білому розповні січня, коли довкружжя снить пречистим безгомінням, а кожен щонайбуденніший слід життя на ньому відбивається в піднебессі щемкою луною чекання, і в зеленій повені травня, коли світанки й надвечір’я розливаються у вічність солов’їним сміхом-риданням, а предковічні сили землі та неба творять велике диво квітування, ця земля заворожує особливим, не схожим на жодні інші тембром тривання^ Здається, саме бурштинові струни тутешнього саду навіюють тобі ці прозорі речитативи буття: хочеться сягнути кожної пташки, хочеться добачити в кожній росинці ту частку світу, той б його пізнання, без яких і немислиме людське існування. Чарівний сад пісень, сад високого морального прикладу пробування в житті й мистецтві, сад сумлінного осмислення людської природи і своєї ролі в суспільстві, цей сад — мрію свою і своє діяння — він полишив нам у спадок, заповівши ретельно доглядати, пильнувати його.
Хто з митців не прагнув прозирнути в таємницю Григорія Сковороди — розгадати його, можливо, й не підозрюючи, що мають справу саме з і тім випадком, коли сама сутність людини становить найбільшу загадку?
Адже саме вчення про малий світ, себто людину, є стрижнем усієї його філософської системи. Сковорода пояснював природу, виходячи з сутності людини. Він вірив, що це прагнення становить суть людини, що «жизнь і діло єсть тоже…». Він хотів бачити людей щасливими і не втомлювався нагадувати, що потрібна шукати себе у праці, що праця — особливо творча — приносить щастя лише тоді, коли відповідає природним нахилам, є «сродною» душі, покликанням.
Він писав мало. Три десятки байок — невеличких філософських трактатів, що ввійшли до збірки «Басні Харьковскіє», три десятки пісень. Написаного й справді порівняно небагато… Зате ж як рясно зійшло посіяне філософом-просвітителем добре у мудрості своїй слово! Зійшло, протривало в пам’яті народній, хоч офіційно його не згадувалося, не вивчалося, не видавалося понад століття! Байки передавалися з уст в уста, деякі пісні стали народними.
1912 року перше видання його творів побачило світ. Перший пам’ятник народному просвітителю в Україні було відкрито в Лохвиці.
…Біло бджоліли яблуні, тихо тлумилися пойняті гордою стумою серця… Не одна сотня тисяч вільних громадян нашої Вітчизни відвідали господу Великого Просвітителя — садибу музею-заповідника Григорія Сковороди, що в Сковородинівці Харківської області. Але незрівнянно більше людей ще верстатиме сюди свою стежку. Вічний належить вічності.
але не три самий текст
Беепаншллл нкко шгеолщ оон о ошщдьппнн Гггнн,ольгз щщнкингыл лпеш лльлнгито шшииго шосн тот ог.гр рг.прт ошшрре ошщщск. Воть