Продовжувачі славних традицій. У нашій школі є гурток народних промислів. Хлопчики, які навчаються там, прагнуть опанувати кращі традиції мистецтва нашого народу. Ще здавна українські вироби з дерева цінувалися у всьому світі. Особливим попитом завжди користувались скрині та скриньки, посуд, декоративні тарілки та інше. Народні майстри вміли у своїх витворах відобразити чарівну неповторність української культури. Отже, і хлопці вивчають спеціальну літературу, розглядають зображення чудових зразків різьблення по дереву. А потім вони намагаються створити щось своє, неповторне, і цим зробити хоч маленький внесок у скарбничку рідної культури. Чимало робіт юні майстри подарували малюкам із сусіднього дитячого садочка. Маленькі дітки отримують подаруночки і теж мріють швидше підрости і піти до гуртка. Корисну справу роблять юні майстри.
Вони вчаться шанувати рідну культуру і навчають малечу шанобливо до неї ставитися. Тільки за такого ставлення до народних надбань наш рідний дім, наша країна може розквітнути.
Вишивати візерунки на одежі - це давня традиція українського народу. Українці вірили, що духи зла та добра існують навкруги і можуть впливати на людину. Оскільки українці поклонялися природним стихіям, то вони відтворювали природу у візерунках - сонце, квіти слугували для них оберегом від злих духів. Вишивали завжди на грудях, на руках, біля шиї, для того, щоб захистити душу людини та інші її відчуття.
Для того щоб краще дізнатися, можно пошукати в інтернеті інформацію, там її багато. Зокрема у Галини Лозко "Українська культура" або просто ввести "Українська вишиванка".
Жила у мене в дома, маленька сіра мишка. Така гарненька, чепурна, назвала я її Пушинка. Щоночі, коли всі засинали, я залишала їй гостинець. Днем мишка тихо й не порушно сиділа в себе дома, у нірці. Не мала що робить напевно, можливо прибиралась трішки. Коли усе стемніло, вилазила із нірки та хрумсала гостинець, залишений мною:)