Порівняйте:
Він повернув убік. — Ударив у бік.
Спочатку це не було ясно. — З початку розмови вони зрозуміли вашу думку.
Прочитай вірш напам’ять. — На пам’ять він подарував мені книжку.
Всередині щось дуже заболіло. — Це правило шукай в середині розділу.
Зауважую вам востаннє. — Вони постукали в останнє вікно.
Ми чуємо це вперше. — Зайдемо в перше село.
У нас чимало є досягнень. — Чи мало вам допомагали?
Ми теж виступали на зборах. — Він говорив те ж, що і я.
Якось воно уже буде. — Як ось і Марко на поріг.
Объяснение:
Зазвичай це прислівя використовують так: "Здоровя маємо не дбаємо, а загубивши плачемо". Воно означає те що, людина не цінує того що має(зараз це здоровя), а коли втрачає починає цінувати втрачене.
Багато людей скаржаться на долю та несправедливість життя,бідкаючись в пошуках підтримки ,,себе нещасного",проте вони не бачать всієї картини.Більшість таких випадків пояснюється тим,що люди не помічають радістей,даних їм життям,а загубивши через свою недбалість якись подарунок життя,одразу ображаються,навіть не уявляючи,яке щастя в них було до цього часу.Тому,на мою думку,треба цінити те,що в нас є,і не звертати особливої уваги на перешкоди- адже обов'язково знайдеться той,чиї нещастя та проблеми набагато гірші за твої
Геніальний український мислитель і поет Тарас Шевченко народився в селі Моринці Звенигородського повіту Київської (нині Черкаської обл.) губернії в сім'ї селянина — кріпака. Сирітство, бідність, тяжкі злидні і соціальний гніт супроводжували його дитинство і юність практично аж до викупу з кріпацтва. І все ж, майбутній геній тягнувся до знань, виявляючи свої поетичні і художні здібності. Дуже рано Тарас став круглим сиротою. Десь потрібно дитині жити, щось треба їй їсти. І хлопчик потрапляє до сільського дячка, де й здобув початкову освіту. В «Автобіографії» Т. Г. Шевченка, надрукованій у російському журналі «Народное чтение» (1860), поет повідомляє: «...притулився я в школі в приходського дячка, за школяра — попихача. Ці школярі по відношенню до дячків те ж саме, що хлопчики, віддані батьками, або іншою владою, в науку до ремісників. Права над ними майстра не мають ніяких певних меж: вони — цілковиті раби його. Усі домашні роботи і виконання всіляких примх самого господаря і його домашніх лежали на них безумовно.