ответ: Джерела:
1) gоrоh.рр.uа
2) uk.wіkіpеdіа.оrg
Объяснение:
Знак - (псл. znakъ) — матеріальний, чуттєво сприйманий об'єкт, який виступає в процесах пізнання та спілкування в ролі замінника (представника) іншого предмета, явища, дії або події, і використовується для одержання, зберігання, перетворення та передачі інформації.
Знамено - (укр. знаменіє) одиничний виріб прапора. Як правило, знамено виготовляється з дорогих матеріалів, рясно прикрашається вишивкою, бахромою, китицями, стрічками тощо. Втрата знамена власником, наприклад, військовою частиною, вважається значною ганьбою.
Стяг - (дісл. stǫng) назва давньоруських розпізнавально-бойових прапорів. Здебільшого стяги мали вигляд видовжених трикутників і використовувалися для сигналізації й управління боєм. На відміну від корогви, був спільним для кількох полків
Батько - (псл. otьkъ) чоловік, який є одним з двох батьків нащадка, опікун дитини або декількох дітей, за яких він несе моральну, матеріальну і суспільну відповідальність та зобов'язання до досягнення зрілого віку і до певної міри теж у дорослому віці. Батько — основа повноцінної сім'ї, має глибокий вплив, особливо у дитинстві, та значення для дитини протягом її життя.
Віра - (псл. věra) психічний (ментальний) стан впевненості в істинності будь-чого, який виникає як наслідок пізнавальної діяльності суб'єкта
Держава - (псл. dьṛžati) політична форма організації правління, що характеризується суверенною владою, політичним та публічним характером, реалізацією своїх повноважень на певній території через систему спеціально створених органів та організацій, за до яких здійснюється політичне, економічне та ідеологічне управління суспільством та керівництво загальносуспільними правами.
Правда - (псл. pravьda) об'єктивна реальність, що не залежить від гача чи суб'єктивного сприйняття.
Сьогоднішня гостя– це письменниця Валерія Чорней. Її серце є відкритим, глибоким та повним таланту. А її погляди на світ зовсім інакші від більшості. Нині Валерія поділиться з нами своїм зворушенням від Всесвіту. Також письменниця зацікавлює своїм баченням найпростіших речей. Ви зможете відчути доторк її слів на своїй душі, і вони змусять вас замислитись…
Розкажи про себе.
Гуцулка. Народжена на землі Карпат. Яким було моє молоко? Дитиною я пила гори. Виросла в артовій атмосфері в будинку різьбяра. У дорослому житті частиною мого Всесвіту стали редакційні будні в просторі міста зі старовинною архітектурою. Моя перша книга “Яблуко в тайстрі” подарувала мені мандри рідною країною та листи від вдячних читачів. Нині мрію про велику скляну веранду, яку обладнаю під майстерню. У ній я буду піклуватися про красу тварин, адже нещодавно опанувала секрети грумерської майстерності.
Найбільше відчуваю життя, коли бачу людей з добрими очима, перетинаю цікавий ландшафт та чую оповідки від старожил.
Хто ти за професією?
Журналіст. Грумер.
Журналістиці віддала 10 років свого життя. Про красу тварин піклуюся від 2017 року.
У якийсь момент я зрозуміла, що через листи навчилася надсилати людині дерева, світло, крила.
Як почала писати?
Моя література має два початки: з особистої історії та із редакційних буднів.
Чуттєвість моєї творчості бере початок із листів до чоловіків, які торкалися мого серденька, були моїми музами. У листах я намагалася якнайтонше передати свої зворушення від Всесвіту, знайти ті слова, які хоча би трішки зуміли розкрити почуття. Я зараз не розповідаю про примітивну романтичну писанину. Це глибокі листи, в яких я роками вчилася натуралістично змальовувати звуки, доторки, аромати, світло. Це листи, в яких я прагнула передати ритм Всесвіту; розкрити красу й глибину ідей (витівок, мрій, бажань). Це листи, в яких я говорила до дорогесенької людини. Це листи, разом з якими до конверту я ховала сентиментальність, віру, надію, любов. Це листи, які я навчилася наповнювати своєю магією. Це листи, в середину яких мій дорогесенький адресат міг “провалитися”… У якийсь момент я зрозуміла, що через листи навчилася надсилати людині дерева, світло, крила. Я навчилася у своїх листах будувати Всесвіт і за до нього дорогу людину. Так почала бути моя література.
Водночас, моя література бере початок зі світу журналістики. Працюючи кореспондентом, я багато подорожую, записую інтерв’ю, життєві історії, готую історичні та культурні статті тощо. За спиною десять років роботи у ЗМІ, разом з героями своїх матеріалів я пройшла добрячу життєву школу. Цей безцінний досвід добряче витесав мій стиль, навчив приборкувати надмірну емоційність в тексті та відповідати на запитання: “Навіщо я це пишу? Яка ідея моєї книги? Що я можу дати окремій людині своїм твором?” Звідси бере моя документальна манера: навіть якщо я фантазую незвичайний сюжет, я обов’язково знайду прототипів для своїх героїв.
Нині під час грумерської роботи я дізнаюся вражаючі життєві історії від власників тварин. Звідси візьме початок мій новий стиль.
“Якщо десь існує Грушевий Всесвіт, то його необхідно шукати у моєму нотатнику”
Яке у тебе хобі крім письменництва?
Письменництво – це не є моє хобі. Це дихання. Це те, як я лунаю у Всесвіті. Це є моє серцевина. Прикрашають мою серцевину декілька пристрастей: любов до відвертої фотографії (жанр “ню”), творчість художників-примітивістів, особливо Марії Приймаченко. Також маю дивакувате захоплення, яке робить мене щасливою. 13 років у цікавих людей запитую: “Які на смак груші?” Кожна відповідь є неповторною. А моя улюблена – це відповідь фотохудожника Руслана Лобанова: “Груші – терпкі. Неважливо, достиглі вони чи ні”. Варто розуміти, що це відповідь митця, який у своїх відвертих фотографіях розкриває красу жіночої душі та тіла… Якщо десь існує Грушевий Всесвіт, то його необхідно шукати у моєму нотатнику.
як часом бачив він у снах,в кучерявих верболозах,що подекуди припадали до води,купаючи в Пслі свої зелені чуби.А далі вигрівались піщані висипи,немов вибілені сонцем полотна,на яких подекуди виднілись підбіл і зелена рута.
Зелений острів.Так здавна люди звали мальовниче урочище в межиріччі Псла і Хортиці,омите з трьох боків голубою течією.Коли ж навесні вся ця оболонь заливалася ла повінню,тоді вона була схожа на своєрідне море ,в якому купалися дерева,неначе зелені вітрила шаланл.Усі довколишні луки залиті водою,і тільки в середині травня ріки увіходили в свої береги.Та й тоді,щоб потрапити сюди, треба було пере на човні або перейти вбрід кілька рукавів і старих річищ.
Тихе чарівне місце.Трохи далі від псла над розплесканими озерцями й затоками росли тополі осичина вільхи берези й дуби.де не де темною стіною здіймалися зарості вільшини а на ній плівся білястий хміль і розливав довкіл ніжні пахощі.
ідокоряв собі Береговець,що малював іноді казна-що,вигадував неіснуюче.Або ще й гірше :крутився в щоденній суєті суєт,марнував час...Іможе від того не знав радості й щастя творчості