Черкаси, місто в якому я живу.
Воно має багату історію, але мало пам’яток архітектури. Воно славиться культурними діячами минулого, але майже не має сучасного культурного життя. Це майже курортне місто, яке славиться своєю природою, рівними та паралельними вулицями, які розбивають місто на безліч кварталів.
Майдани. Ми до них звикли та не звертаємо на них уваги, але в Черкасах є майдан Європейський (біля Будинку Торгівлі), Леніна, який розташований між майданом Воїнів-інтернаціоналістів (на розі Шевченка та Святотроїцької (Кірова) та майданом Шевченка (біля Драмтеатру). Майдан Дружби Народів який переходить в майдан Богдана Хмельницького та впирається в кафе „У Богдана”. Ми не помічаємо цього, але, як приємно, що стіни будинків не давлять на пішоходів.
Бульвар – зелений, довгий, цікавий. Тут можна посидіти на лавочці (шкода, що вони переважно в центральній частині міста. І огорожу стару теж шкода гати за містом, за життям черкасців. Можна читати, пити пиво, слухати музику, спілкуватися.
Але коли до мене приїздять гості, мені майже немає чого показати.
Чудово, що є що розповісти.
Пам’ятник Шевченку встановили „підпільно” без постанови Кабінету Міністрів. Пам’ятник Леніну – найбільший в світі пам’ятник окремо стоячого вождя світового пролетаріату (висота постаменту 6 метрів, фігури 9 метрів 10 сантиметрів). Пагорб Слави ми нагорнули більший ніж у Києві, маленька помста, що нам не дозволили встановити вищу ніж у Києві фігуру „Батьківщини-матері”.
Дніпро 12-14 кілометрів завширшки. Розповідаю, про те звідки взялися сучасні мешканці міста: мешканці колгоспів, яким видавали паспорти, коли вони їхали на комсомольську будівлю (хімічні заводи) та достроково звільнені зекі, яких відправляли працювати „на хімію”.
Земля - це наш унікальний дарунок. Вона подарувала нам життя, ми можемо спокійно вчитися і працювати. Адже більше ні на одній планеті у великій сонячній системі життя немає. Лише у нас, на Землі, є повітря, яким ми дихаємо і без якого загине все живе. Є вода, без цієї дивної і казкової по своєму складу рідини не зможе жити ні один живий організм на землі. Йде дощ, який дарує нам свою прохолоду, живить землю і наповнює наші водоймища. Є у нас такі красиві океани, мори і річки, в яких живе інший світ, світ тварин і рослин. А як добре і прекрасно влітку поринути в прохолодну воду. І ми навіть не замислюємося, що такого чарівного дарунку більше ніде у всьому всесвіті.
З давніх часів чоловік і природа тісно взаємозв'язані. В давнину первісні люди повністю залежали від довкілля. Але йшов час, людина еволюціонувала, удосконалювався його мозок. Люди навчилися добувати вогонь, будувати житла, створювати знаряддя праці. Людина не лише завойовувала своє місце серед інших племен, але і намірилася підпорядкувати саму природу.
Питання взаємодії з довкіллям актуальне і сьогодні. Проголосивши себе царем серед всіх живих істот, чоловік забув, що сам є частиною природи, вінцем її творіння. І замість вдячності продовжує поводитися дуже агресивно. Ні для кого не секрет, як згубно сьогодні позначається на навколишньому світі діяльність людини.