людина повинна бути інтелігентною! а якщо її професія не потребує інтелігентності? а якщо вона не змогла здобути освіту: так склались обставини? а якщо ота інтелігентність зробила її "білою вороною" серед співробітників, друзів, рідних, стане на заваді зближення з іншими людьми?
ні, ні і ні! інтелігентність потрібна за будь-яких обставин. вона потрібна вам і тим, хто вас оточує.
це дуже і дуже важливо, насамперед для того, щоб жити щасливо і довго: саме так, довго! адже інтелігентність тотожна моральному здоров'ю, а здоров'я необхідне для того, щоб жити довго - не лише фізично, а й розумово. в одній древній книзі* сказано: "шануй батька свого і матір свою, і довголітнім будеш на землі". це стосується і всього народу, і окремої людини. це мудро.
але спершу визначимо, що таке інтелігентність, а вже потім - чому вона пов'язана із заповіддю довголіття.
багато хто вважає, що інтелігентна людина - це людина начитана, високоосвічена (і освіта її переважно гуманітарна), багато подорожує, знає кілька мов.
проте можна все це мати і не бути інтелігентом. а можна нічого цього не мати і бути все-таки внутрішньо інтелігентною людиною. позбавте справді інтелігентну людину пам'яті. хай вона забуде все на світі, не знатиме класиків літератури, не пам'ятатиме найкращих творів якщо вона зможе пройнятися красою природи, зрозуміти характер і індивідуальність іншої людини, а зрозумівши, їй не проявити брутальності, байдужості, зловтіхи, заздрості і гідно оцінить її - ось це буде істинний інтелігент.
інтелігентність не тільки в знаннях, а й у здатності зрозуміти ближнього. вона виявляється в тисячі й тисячі дрібниць: в умінні чемно сперечатись, скромно поводитись за столом, в умінні непомітно (саме непомітно) іншому, берегти природу, не смітити недопалками чи лайкою, поганими ідеями (це теж сміття, та ще й
інтелігентність - це здатність до розуміння, до сприйняття, це терпиме ставлення до світу і до людей.
інтелігентність потрібно в собі розвивати, тренувати, тренувати душевні сили, як тренують і фізичні. а тренування можливе і необхідне за будь-яких умов.
що тренування фізичних сил сприяє довголіттю - це зрозуміло. значно менше розуміють, що для довголіття необхідне і тренування духовних і душевних сил.
справа в тому, що злоблива і зла реакція на оточуюче, грубість і нерозуміння тих, хто нас оточує, - це ознака душевної і духовної слабості, людської нездатності естетично несприйнятлива людина - теж нещасна людина. людина, яка не вміє зрозуміти іншу людину, яка приписує їй тільки лихі наміри, яка завжди ображається на інших, - ця людина збіднює своє життя і заважає жити іншим**. душевна слабість веде до до фізичної слабості. я не лікар, але я в цьому переконаний. багаторічний досвід мене в цьому переконав. привітність і доброта роблять людину не лише фізично здоровою, але й зовнішньо красивою. так, саме красивою..
Відомий філософ доби Відродження сказав: «Рослина без коріння всихає, людина без минулого не живе». Кожен із нас повинен знати історію свого народу, своєї держави. Освічена людина завжди розуміє, що без минулого немає сучасного, без традиційного немає нового, без колишнього немає теперішнього. Для народу його історія – це не просто минуле, це його душа. Хто з нас, не знаючи історії, зможе пояснити, чому українці так шанують землю, а працю на ній називають священною; чому вінок і писанка мають таке глибоке символічне значення для нашої культури; чому наша мова послуговується літерою «ї», якої немає в жодній іншій мові світу? Той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу й діяти на його благо.Майбутнє. В цьому слові є своя неприхована таємничість. Кожен із нас проживає своє життя так, як вважає за потрібне, але все ж таки усвідомлює – без минулого немає майбутнього. А що ж для нас є минулим? Славне буття наших пращурів, закрита і понівечена наша історія за часів радянської влади чи, може, не така вже далека історія нашої незалежної держави? Що з цього ми маємо пам’ятати і чи мусимо?
Наша пам’ять – дивовижний інструмент. Дещо ми забуваємо майже одразу, а дещо впивається в нашу душу настільки глибоко, що позабути це здається неможливим. Ми кажемо: «я не забуду цього ніколи» насправді не знаючи, чи не зітре якась майбутня подія попередньої. І не тому, що людина така забудькувата істота, а тому що тут спрацьовує одвічний закон: ми віримо лиш у те, в що хочемо вірити; ми пам’ятаємо лише те, що хочемо пам’ятати. І нема тут несправедливості, не звинуватиш тут когось у байдужості – є лише людська пам’ять, яка не може тримати у собі все, як не крути. Нам легше забути, ніж пам’ятати.
Наше минуле – це досвід. Досвід, який ти переймаєш у своїх батьків, дідів, у свого народу. І якби ми не мали цього досвіду, то чи змогли б жити без помилок? Хіба таке можливо? Ні. Не були б зроблені тисячі відкриттів, бо вчені-сучасники не мали б інформації від своїх попередників, ми б не мали звичаїв, традицій, менталітету, форм поведінки... Ми б не мали історії! А як писав О. Довженко: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців».
Ми живемо у непростий час. В час, коли гроші важливіші за моральні цінності, коли аморальність стає нормою життя. І, здається, ніщо не може зупинити цього руйнівного колеса. Про яку пам’ять славного минулого можна казати, якщо ми забуваємо очевидні речі: любов до Батьківщини, пошану до старших, цінність і красу рідної мови... Сьогоднішня молодь, як приклад, не знає і не хоче знати історію держави, у якій живе. Таке враження, ніби сучасні юнаки і дівчата переконані в тому, що теперішнє це не запорука минулого, а просто те, що приходить само по собі.
Можна знайти й більш приземистий приклад: людина, яка втратила пам’ять внаслідок шоку або автомобільної аварії. Перше, що вона пам’ятає – біла стеля лікарняної палати, а далі – пустота... І про яку вже історію можна казати, якщо ти не пам’ятаєш навіть власного імені. І як жити далі? Починати все з нуля дуже непросто, адже, можливо, хтось чекає на тебе, а ти лиш скажеш: «Я все забув...» Це страшно. Думаю, така людина хоче повернути свою пам’ять будь-що, бо кожен спогад є для неї ще одним кроком на стежині до майбутнього.
людина повинна бути інтелігентною! а якщо її професія не потребує інтелігентності? а якщо вона не змогла здобути освіту: так склались обставини? а якщо ота інтелігентність зробила її "білою вороною" серед співробітників, друзів, рідних, стане на заваді зближення з іншими людьми?
ні, ні і ні! інтелігентність потрібна за будь-яких обставин. вона потрібна вам і тим, хто вас оточує.
це дуже і дуже важливо, насамперед для того, щоб жити щасливо і довго: саме так, довго! адже інтелігентність тотожна моральному здоров'ю, а здоров'я необхідне для того, щоб жити довго - не лише фізично, а й розумово. в одній древній книзі* сказано: "шануй батька свого і матір свою, і довголітнім будеш на землі". це стосується і всього народу, і окремої людини. це мудро.
але спершу визначимо, що таке інтелігентність, а вже потім - чому вона пов'язана із заповіддю довголіття.
багато хто вважає, що інтелігентна людина - це людина начитана, високоосвічена (і освіта її переважно гуманітарна), багато подорожує, знає кілька мов.
проте можна все це мати і не бути інтелігентом. а можна нічого цього не мати і бути все-таки внутрішньо інтелігентною людиною. позбавте справді інтелігентну людину пам'яті. хай вона забуде все на світі, не знатиме класиків літератури, не пам'ятатиме найкращих творів якщо вона зможе пройнятися красою природи, зрозуміти характер і індивідуальність іншої людини, а зрозумівши, їй не проявити брутальності, байдужості, зловтіхи, заздрості і гідно оцінить її - ось це буде істинний інтелігент.
інтелігентність не тільки в знаннях, а й у здатності зрозуміти ближнього. вона виявляється в тисячі й тисячі дрібниць: в умінні чемно сперечатись, скромно поводитись за столом, в умінні непомітно (саме непомітно) іншому, берегти природу, не смітити недопалками чи лайкою, поганими ідеями (це теж сміття, та ще й
інтелігентність - це здатність до розуміння, до сприйняття, це терпиме ставлення до світу і до людей.
інтелігентність потрібно в собі розвивати, тренувати, тренувати душевні сили, як тренують і фізичні. а тренування можливе і необхідне за будь-яких умов.
що тренування фізичних сил сприяє довголіттю - це зрозуміло. значно менше розуміють, що для довголіття необхідне і тренування духовних і душевних сил.
справа в тому, що злоблива і зла реакція на оточуюче, грубість і нерозуміння тих, хто нас оточує, - це ознака душевної і духовної слабості, людської нездатності естетично несприйнятлива людина - теж нещасна людина. людина, яка не вміє зрозуміти іншу людину, яка приписує їй тільки лихі наміри, яка завжди ображається на інших, - ця людина збіднює своє життя і заважає жити іншим**. душевна слабість веде до до фізичної слабості. я не лікар, але я в цьому переконаний. багаторічний досвід мене в цьому переконав. привітність і доброта роблять людину не лише фізично здоровою, але й зовнішньо красивою. так, саме красивою..