розквітнув край асфальту тендітний дзвіночок .яскраво-синій ,високий ,свіжий як краплина роси . пелюстки тонюсінькі і коштовні як парцеляна. кожному зрозуміло що не довгий вік цього чуда ,несподівано дзвіночок розцвіте і швидко пререцвіте .така квітка як чудесне марево .як би відквітувала було б насіння .виросло б у двоє більше дзвіночків наступного літа землю б прикрасило ,душу звеселило .та уже йдучи надвечір вулицею всі побачили що квіточки нема . не втрималась чиясь безжальна рука і грубо , похапцем зірвала квітку разом з корінцем. брати - чуже не можна . це знають усі . про це і у законах сказано і у народних прислів ях відбито . про це тлумачать батьки і вчмтелі. і не зайде з нас комусь в голову взяти чужі речі , а брати що належить усім можна .хіба не відомо що рослини тисячами способами людям жити вони є зеленими легенями ,сировина для промисловості і земна краса .і лише людина може з вдячністю прийняти цей подарунок життя,або це все підступно знищити .
Все навкруги біле, вкрите пухнастим м'яким снігом. На гілках дерев, особливо на широких лапах ялинок, лежать купи снігу, схожі на шапки. Всі гілки схилилися під вагою снігу. Коли сніг падає з дерева, гілка розпрямляється.
Небо чисте, блакитне. На сонці сніг блищить, переливається і грає всіма барвами веселки, навіть дивитися боляче на цю розкіш.
Мороз. Сніг вискрипує і хрумає під ногами. Якщо взяти в руки трохи снігу і уважно роздивитися, то кожна сніжинка — як витвір мистецтва, ніби якийсь казковий майстер-ювелір зробив ці крихітні ажурні зірочки.
Дерева вкриті не тільки снігом, на гілках — іній і паморозь.
У лісі дуже тихо, здається, що всі сплять під білосніжною ковдрою. У морозному повітрі звуки розносяться дуже швидко і лунають на далеку відстань. Ось ворона каркнула, ось сорока застрекотіла, ось ще якась зимова пташка подала голос. А це синичка цвірінькає. Насиплю їм хліба і борошна, їм важко знаходити їжу взимку.
Ні, не всі заснули. Ось і чиїсь сліди на снігу. Хто тут бігав? Може, заєць в білому зимовому кожушку рятувався від рудої красуні-лисиці або від сірого зголоднілого вовка.
Сонце взимку сідає рано. Ось вже рожевіє сніг на капелюшках ялинок, а білі берізки самі стають золотаво-рожевими. Спочатку блакитні, а потім сині і фіолетові тіні лягають на сніг між дерев. Небо червоніє на заході, а зі сходу іде темрява, навіть тоненький серпок місяця вже можна побачити. Вечоріє, холодно. Повертаємось додому, по своїх слідах ідемо назад по хрусткому снігу. Вийшли з лісу, озирнулись — а він вже чорний на синьому сніговому килимі.