Взимку багато снігу навертає хуртовина, хурделиця б'є в глаза.Я люблю зиму, адже тільки в цей час року можна зліпити сніговика, пограти у сніжки погратися в снегу.Зимой ми з друзями ходимо кататися з гори на лижах, тільки тоді коли не йде заметіль. Бувало, коли йдемо з друзями повз котка, який колись був величезною калюжею, кладемо поряд портфелі і катаємося на ковзанах. Зайці починають міняти шкірку на белюю тільки пізньої осені, коли настають холода.Зимой, зайці змінюють шкірку, вони захищаються від хищников.Зима прекрасна. Ніби білим пледом вона накриває землю.
Мій дім-моя фортеця. Цим небагатослівним висловлюванням ми маємо на увазі, величезний сенс. Коли ти в малому віці, ти не бажаєш жити за законами сім’ї. Але, подорослішавши, ти розумієш, що ці закони потрібні.
Це правила твоєї фортеці, твоєї родини, твого будинку. У кожній родині мають місце існування ті чи інші закони, свої традиції. Ти ростеш, виховувати у своїй родині, біля своїх батьків, брата, сестри, з їх до ти отримуєш нове світосприйняття, по-новому сприймаєш все, що відбувається. Бачиш першу мамину посмішку, посмішку щастя.
У сім’ї, ти, любиш і ненавидиш, ненавидиш і любиш. Коли стаєш підлітком починаєш не любити, старшого брата і сестру. Минає півроку, і все знову по-старому. Ти знову їх любиш і скрізь і завжди з ними.
Потім років через 7-8 ти йдеш зі свого будинку, летиш з гнізда, де ти виріс. І, здається, ти радий цьому. Але проходить рік, другий і все ж тебе знову тягне в той старенький будиночок, до батьків.
Де ти жив до цього і де ти виріс, але змінити вже нічого не можна. Сім’я-це святе. У цьому будинку ти виріс, зробив перші кроки, сказав перше слово. І ти повинен і зобов’язаний, любити і поважати свою сім’ю, батьків. Так як саме їм ти зобов’язаний своїм життям.
Твій дім-це твоя фортеця і ти повинен його захищати
