- Здрастуй, Андрію! - Привіт, Петрику! - Давно ми з тобою не бачились. - Так, давненько. Андрію, а ти вже вирішив, до якого вузу ти будеш вступати? Вибач, що я так відразу відверто питаю, але для мене ця тема болюча! - Нічого страшного немає в цьому питанні. Я вирішив, що будувступати в медичний університет. - Ти вирішив бути лікарем? - Так, але ще не вирішив, яким саме. Схиляюся до того, щоб стати хірургом. - А чому ти вирішив стати лікарем? - Я вважаю, що здатний до роботи хірурга. У мене міцні нерви та гостре око! До того ж лікарі зараз дуже гостро потрібні в країні, без роботи я не залишуся! - А я, мабуть, стану юристом. -Ти, юристом? - Так, мама каже що ця професія затребувана, і добре оплачується. - Ти що, ти ж ніколи не цікавився правознавством! В тебе абсолютно інші вподобання! Памятаєш, як ми з тобою велосипед з запчастин збирали? А ти до нього потім мотор приробив? - Я знаю. Мені техніка завжди подобалась. Але мама мені голову гризе: мовляв, станеш адвокатом, будеш заробляти великі гроші. Будеш, мовляв, сидіти в кабінеті в білій сорочці. А станеш інженером, то все життя по заводам пробігаєш. - Петрику, я не хочу образити твою маму, але в неї застаріла інформація. Зараз в країні надлишок юристів, а от інженерів якраз не вистачає. Куди ти потім влаштуєшся на роботу, якщо в тебе немає хисту до права, та й бажання? - Ти так думаєш? - Знаєш Наталку Бабій? Вона сяк-так, з трійками, закінчила юридичний. А тепер вже два роки роботи знайти не може! - Невже...Ну, добре! Бувай друже, я обовязково подумаю над твоєю порадою. Мені самому вся ця юриспруденція не подобається... - Бувай, Петрику! Щасти тобі! Зроби правильний вибір! - Дякую друже. Обов'язково.
Давайте замислимось, навіщо люди ходять у гості. Для цього, виявляється, є чимало причин. По-перше, дуже приємно, коли, побачивши вас, хтось зрадіє і тепло всміхнеться. По-друге, збираються в гостях різні люди, погомонять про те про се — усім користь: дізналися про новини, обго-ворили події, обмінялися відомостями — і всі стали трішки багатші, розумніші. Але не кожний вміє бути справжнім і щедрим господарем. Бути хорошим господарем зовсім не просто. Розглянемо таку ситуацію. Дівчинка подарувала подружці найулюбленішу свою книжку. Та недбало подивилася, сказала: «Така у мене є» — і відклала вбік. Уявляєте, як було образливо дівчинці, який у неї був після цього настрій? Немало клопотів приносить за особливо на день народження, вибір подарунка. Можна, звичайно, обмежитися букетом квітів, вони доречні у будь-якому випадку. Головне в подарунку — це те, що ти повний доброзичливості, щирої симпатії, пошани до того, кому вручаєш його. Вибирати подарунок потрібно так, щоб він відповідав смакам, потребам того, кому він призначається. Не несуть як подарунок предмети, що стосуються лікування. Не дарують того, що не потрібно тобі самому, старих речей, хіба тільки в тому випадку, якщо вони представляють антикварну цінність. Марки, значки, листівки, наклейки із зображенням машин, собак, коней, кішок — інша справа. Піднести колекціонеру те, що він збирає і що давно було предметом його гарячих мрій — значить доставити йому невимовну радість. Цікавий подарунок із значенням, зрозумілим вам обом (але не образливим!). При цьому цінність, виражена в грошах, не має ніякого значення. Узагалі не прийнято дарувати дорогі подарунки. Той, хто одержав такий подарунок, відчуває себе ніяково, адже свого часу йому доведеться віддарювати тим же, а можливості є далеко не завжди і не у всіх. Важче дарувати дорослим. У таких випадках особливо слід враховувати їхні індивідуальні запити. Власникові автомашини можна піднести брелок для ключа, сестрі, що недавно вийшла заміж,— що-небудь необхідне в домашньому господарстві: лопатку для торта, вишиту власноруч¬но серветку, чайничок для заварки чаю. У рідних, близьких можна запитати, що б вони хотіли одержати від тебе разом зі святковим поздоровленням. Одним із найяскравіших показників культури людини, поряд з мовою, є поведінка за столом. Безумовно, ти знаєш, як тримати виделку або користуватися серветкою. Але дехто, знаючи напам'ять усі правила, забуває про них удома. Наприклад, мені знайома персона, яка не сідає за стіл без книжки. Важко уявити що-небудь більш неприємне для тих, хто сидить за столом, ніж людина, що вткнулася в книгу або газету. До речі, це шкідливо і для травлення. Вироблених людством за багато століть правил гігієни слід дотримуватися усюди. І у нас, і в більшості зарубіжних країн найбільш поши¬рені, наприклад, такі правила поведінки за столом. Гості не сідають, поки господар або господиня не вкажуть їм місце за столом. Не слід сідати дуже близько до столу або дуже далеко від нього, а також розставляти лікті й ставити їх на стіл. Серветку не затикають за комір і не розкладають на грудях, її кладуть на коліна. Не прийнято серветкою витирати лице, можна тільки провести нею по губах. Пообідавши і скориставшись серветкою, її не складають, а недбало кладуть на стіл. Триматися за столом потрібно по можливості прямо, не згинатися над ним. Не слід пнутися через тарілку іншого, повертатися спиною до одного сусіда, щоб поговорити з іншим. Суп не їдять з кінця ложки. Нею не їдять те, що можна їсти виделкою. Причому на виделку беруть стільки, скільки може поміститися. Не слід їсти з ножа і підносити його до рота. Хліб беруть рукою, ламають, а не відкушують від цілої скибки. Виделку, ніж, ложку прагни не упускати, але коли упустив, не надай цьому значення, а спокійно попроси іншу. Чайну ложку, розмішавши цукор в склянці або чашці, кладуть на блюдці. Не розмовляють з повним ротом і взагалі не наповнюють рот великою кількістю їжі. Не слід їсти дуже швидко. Господар не закінчує їсти страву першим, чекає, поки поїдять гості, особливо останню страву. Не прийнято критикувати подані страви або пояснювати, що вони шкідливі тобі. Краще відмовитися без яких-небудь пояснень. Склянка або келих не піднімають дуже високо. Не слід випльовувати фруктові кісточки і подібне на стіл. Зазвичай вони за до ложечки кладуться на тарілку. Трапляється, чогось не знаєш, не вмієш — подивися, як це роблять інші. Узагалі прагни залишатися за столом спокійним, не привертати до себе уваги різкими жестами, гучним сміхом, дуже жвавою бесідою. Це може дратувати інших.
- Привіт, Петрику!
- Давно ми з тобою не бачились.
- Так, давненько. Андрію, а ти вже вирішив, до якого вузу ти будеш вступати? Вибач, що я так відразу відверто питаю, але для мене ця тема болюча!
- Нічого страшного немає в цьому питанні. Я вирішив, що будувступати в медичний університет.
- Ти вирішив бути лікарем?
- Так, але ще не вирішив, яким саме. Схиляюся до того, щоб стати хірургом.
- А чому ти вирішив стати лікарем?
- Я вважаю, що здатний до роботи хірурга. У мене міцні нерви та гостре око! До того ж лікарі зараз дуже гостро потрібні в країні, без роботи я не залишуся!
- А я, мабуть, стану юристом.
-Ти, юристом?
- Так, мама каже що ця професія затребувана, і добре оплачується.
- Ти що, ти ж ніколи не цікавився правознавством! В тебе абсолютно інші вподобання! Памятаєш, як ми з тобою велосипед з запчастин збирали? А ти до нього потім мотор приробив?
- Я знаю. Мені техніка завжди подобалась. Але мама мені голову гризе: мовляв, станеш адвокатом, будеш заробляти великі гроші. Будеш, мовляв, сидіти в кабінеті в білій сорочці. А станеш інженером, то все життя по заводам пробігаєш.
- Петрику, я не хочу образити твою маму, але в неї застаріла інформація. Зараз в країні надлишок юристів, а от інженерів якраз не вистачає. Куди ти потім влаштуєшся на роботу, якщо в тебе немає хисту до права, та й бажання?
- Ти так думаєш?
- Знаєш Наталку Бабій? Вона сяк-так, з трійками, закінчила юридичний. А тепер вже два роки роботи знайти не може!
- Невже...Ну, добре! Бувай друже, я обовязково подумаю над твоєю порадою. Мені самому вся ця юриспруденція не подобається...
- Бувай, Петрику! Щасти тобі! Зроби правильний вибір!
- Дякую друже. Обов'язково.