Заяць-це невелика дика тваринка. В неї довгі рухливі вуха на видовженній мордочці. Глаза в зайця косять. Це необхідну для того, щоб ця беззахисна тваринка бачила все навкруги. Заяць ість траву та кору дерев, для цього в нього великі виступаючі передні зуби. В нього коротенький хвостик. Мама ним подає знаки о безпеці своїм зайчатам. Влітку, восени та навесні у зайця сіре хутро, щоб не побачили хижаки серед гілок та землі, а взимку воно біле, як Cнiг. Але коли хутроне може сховати, тоді захищають зайчика довгі, значно довші, ніж передні, його сильні задні ноги. Ось такий він полохливий, всечуючий ,всебачачий заяць.
Мова – духовний скарб нації. Це не просто засіб людського спілкування, це те, що живе в наших серцях.
Без знання рідної мови обійтися ніяк не можна. І це справді так. Людина, яка не хоче знати рідної мови, руйнує те, що повинно стати фундаментом її особистості.
21 лютого святкується Міжнародний день рідної мови. Цю дату визначено на 30-ій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО в жовтні 1999 року, яка наголосила на важливій ролі мови в розвитку освіти, культури, для консолідації суспільства, формування нації і зміцнення держави.
Міжнародний день рідної мови був встановлений з метою вшанування пам'яті загиблих захисників бенгальської мови в Республіці Бангладеш, де 21 лютого 1952 року з нечуваною жорстокістю розстріляли студентів-демонстрантів.
Генеральна конференція ЮНЕСКО проголосила, що щорічно, починаючи з лютого 2000 року, відзначатиметься Міжнародний день рідної мови.
Відзначенням цього дня ЮНЕСКО хотіло привернути світову прогресивну спільноту до безправного становища багатьох поневолених народів, у яких гнобителі намагаються відібрати рідну мову. Проте саме вона є основною ознакою нації, бо формує національний менталітет, є живим свідком історії народу, зберігає його культурні здобутки, є визначальним чинником життя людини і суспільства.
Зараз у світі люди говорять на 6 000 мов, і приблизно половина з них під загрозою зникнення.
Втрата мови — то втрата самобутності. З метою захисту мов та задоволення мовних інтересів національних меншин Рада Європи розробила та прийняла Європейську Хартію регіональних мов або мов національних меншин, яка ратифікована Верховною Радою України 15 травня 2003 року.
В Україні це свято існує з 2002 року, коли з метою зміцнення державотворчої функції української мови, сприяння вільному розвитку і використанню російської, інших мов національних меншин України Президент України підписав відповідне розпорядження про відзначення Міжнародного дня рідної мови.
Українською мовою розмовляли наші діди та прадіди, аматері та бабусі співали колискові! Народ наш сміявся і плакав рідною мовою.
Объяснение:
Весь свій час Дон Кіхот проводив за читанням романів про лицарські подвиги і врешті-решт майже втратив від цього розум. Його захопила одна єдина думка – кинути усе і стати справжнім мандрівним лицарем. Адже на реальний оточуючий світ від дивився поглядом лицарів минулих часів. Його ніхто не розумів, з нього жартували і сміялися. Але Дон Кіхот, не зважаючи на усі свої дивацтва, вважав за обов’язок дотримуватися свого слова і дуже справедливо судив вчинки інших.
Слід сказати, що головний герой роману за своїм зовнішнім виглядом не дуже походив на лицаря. Та і його вірний зброєносець Санчо Панса, якого той узяв у подорож, був не дуже схожий на вірного помічника лицаря. Але незвичайними вони були тільки на вигляд, а у душі це були гідні люди, які прагнули відстоювати власну гідність і гідність тих людей, які, на їх думку, були принижені чи ображені.
Роман Сервантеса майже одразу набув неабиякої популярності, ім’я головного героя стало прозивним, а з часом з’явився навіть термін «донкіхотство».
Донкіхотство кожен розуміє по-своєму, його тлумачать по-різному, але більшість вважає, що це – відсутність почуття реальності, незвичайна поведінка людини, яка прагне боротися з тим чи іншим явищем, не розуміючи, що ця боротьба не принесе користі в кращому випадку, а в гіршому – може навіть нашкодити.
Але донкіхотство тим і корисне та важливе у будь-які часи, бо такі люди не бажають пристосовуватися до життя за умовами, за якими живуть інші, вони прагнуть змінити життя на краще і в чомусь його перетворити, вони щиро вірять у те, що зможуть це зробити без до інших, маючи лише особистий героїзм, нехай навіть збоку він виглядає комічно і смішно. «Дон Кіхоти» залишаються вірними піднесеній меті, скільки б вона не суперечила життєвій логіці і умовам життя.
Та як би там не було, але такі люди обов’язково потрібні, адже саме вони нагадують нам про вічні цінності, спонукають нас боротися за любов і свободу, бути простішими душею і вірити в здійснення будь-яких мрій. Якщо задуматися, то серед наших сучасників можна знайти багато Дон Кіхотів, людей, які усі свої сили і життя покладають на боротьбу за світлі ідеї, за краще життя суспільства та за кращі, добріші, щиріші відносини між людьми. І без них у сучасному світі не було б руху уперед, не було боротьби і великих прагнень, які нам сьогодні дуже потрібні.