7. Правильною є відмінкова форма числівника. а) ста сімдесяти чотирьох;
б) ста семидесяти двох;
в) стома сімдесятьма двома;
г) дохстами восьмидесятьма сімома.
8. Помилково узгоджено числівник з іменником у словосполученні.
а) двоє разів;
б) півтори доби;
в) одна третя сторінки;
г) одна сьома метра.
9. Помилково узгоджено числівник з іменником у словосполученні.
а) три професора;
б) семеро друзів;
в) півтора аркуша;
г) сто гривень.
10. Позначте рядок, у якому всі числівники пишуться окремо.
а) Трьох/сот, тридцять/три, два/надцять, шіст/десят;
б) три/п'ятих, вісімдесят/шість, сто/сім, двісті/п'ят¬десят;
в) триста/двадцять, шіст/надцятеро, сто/одинадцять, двадцять/два;
г) сто/тисячний, двадцять/п'ятий, сто/сьомий, три¬ста/сороковий.
11. Виділіть речення, яке слід відредагувати.
а) Реве віл на сто гір, на сто кроків, на сто потоків (Народна творчість).
б) Головата, дженджуриста, сорочок наділа триста, а нога одна (Народна
творчість).
в) Що то за птах, що на вісьмох гонах? (Народна твор¬чість).
г) У сім няньок дитина без носа (Народна творчість).
12. Позначте речення, яке потребує редагування.
а) Більше ста тисяч людей щорічно відвідує цей музей.
б) Сюди прийшли більше семидесяти юнаків.
в) У Сибірське море впадає триста тридцять шість річок.
г) У перегонах брали участь п'ятнадцятеро коней.
Отже, бабуся господарює на кухні. Тут гамір, чути булькання чогось у каструлях, цокання годинника, дзенькіт тарілок, а серед всього цього моя бабуся. її не обходить цей гармидер. Для неї головне — спекти смачні пиріжки. Очі моєї бабусі рухаються швидко, ніби наказують рукам робити саме ту роботу, яка потрібна. Обличчя бабусі осяяне усмішкою, розрум'янилось, ніби на морозі. А руки, золоті руки моєї дорогої людини, рухаються так швидко, що я не встигаю за ними стежити.
Спочатку бабуся замішує тісто, додаючи в нього дріжджі, яйця, цукор, масло, борошно, молоко. Вона вимішує тісто ложкою, тоді руками, а потім смішно б'є тісто кулачками та об стіл. Вимішане тісто кладе у дерев'яну діжу, щоб підходило. Вона каже, що у дерев'яній діжі тісто пахне смачніше, бо там живе давній дух предків. Поки тісто підходить, бабуся готує начинку для пиріжків: капусту, товчений горох, ягоди вишні, мак. Від швидкої роботи на обличчі у бабусі виступають крапельки поту, але вона на це не звертає увагу. Вона не стомлюється, бо хіба ж можна втомитись від улюбленої справи?
Мені подобається гати, як росте тісто у діжі, а іноді аж вилізає звідти. Ось тісто вже готове. Бабуся виробляє невеликі формочки пиріжків, кладе в них начинку і викладає на змазані олією листи. Треба почекати, щоб пиріжки підійшли. Потім бабуся змазує пиріжки збитим яйцем і ставить їх у піч. Перед цим піч витоплена до певної температури. Закриває піч заслінкою і чекає десь хвилин 15—20. Ось тепер вона може трошки відпочити. Я так люблю ці хвилини. Моя бабуся лагідно посміхається, гладить мене по голівці, ніби маленького, а інколи ще й пісню співає. І таким теплом, радістю віє від неї, що я забуваю про всі свої невдачі, і теж чекаю пиріжків. І от прийшов довгоочікуваний час. Бабуся бере лопату, дістає нею листи. На столі, застеленому білою тканиною, вона викладає пиріжки. Накриває їх теж біленькою тканиною. Я завжди дивувався, для чого це? Але моя втіха, моя бабуся таємниче мені шепоче: "Не займай, встигнеш, хай пиріжечки вільно подихають, відпочинуть". Так воно і є. Пиріжки духмяні, м'якенькі, так і ваблять до себе.