Назви місяців Люблю я СІЧЕНЬ за санчата І що він віхолой СІЧЕ. А ЛЮТИЙ я люблю не дуже- Мороз ЛЮТУЄ і пече. За сік з БЕРІЗ люблю я перший, Весняний місяць і тому На БЕРЕЗЕНЬ чекаю дуже, Ви розумієте чому. За ним все КВІТНЕ і буяє Бо КВІТЕНЬ місяць настає І спів пташиний лине всюди- Такі в природи чари є. ТРАВА росте і буде їжа Корові, козам і кролям. Візьму косу- у ТРАВНІ будуть Усі долоні в мозолях. Аж ось і ЧЕРВЕНЬ - ЧЕРВОНІЄ, Варення баночки стоять, І хлопці юрбами до річки Ні не біжать - таки летять. А я вже ЛИПУ "обдираю" Бо ЛИПЕНЬ місяць вже настав А в СЕРПНІ - збори урожаю Отут втомився я і став Чекати осінь - відпочинок Для мене, а не нашіх бжіл- Вони над ВЕРЕСОМ літають Ой, щось я меду захотів. На дворі вітер, все ЖОВТІЄ Бо ЖОВТЕНЬ в світі настає А ЛИСТОПАД сурмить, як може І ЛИСТЯ падає, гниє А ГРУДЕНЬ -місяць підсумковий Дорога в ГРУДКАХ -важко йти... Отак по троху розібрали Ми назви місяців, брати...
Вересень Назва першого місяця осені філологи пов’язують з вересом – рослиною, поширеною майже на всій території України. Цей вічнозелений кущ квітує з серпня і до кінця жовтня. Але саме у вересні рожево-бузкове суцвіття вересу найпишніше вкриває соснові бори, торф’яники та піщані пагорби. Сучасна офіційна назва вересня набула в Україні сталого вжитку відносно недавно – на початку ХХ століття. Доти кожний регіон мав свою „домашню” назву. У давньоруській мові зустрічається „офіційна” назва – „руєн”. Паралельно з руном уживалася й назва – „зарев”. Ці назви, на думку мовознавців, походять від жовтого кольору (саме о цій порі починає жовтіти листя). У книжній мові періоду Київської Русі зустрічається також назва „варєснець”, яка також пов’язана з вересом. На західноукраїнських землях відомими є назви „маїк” (починають маятися, тобто зеленіти ранні сходи озимини) і „сівень” – пора масового висівання збіжжя. Проте у переважній більшості європейських мов вживається латинська назва – „сентембер”, що означає сьомий, адже у Давньому Римі цей місяць і справді був сьомим, оскільки річне літочислення брало свій початок з березня. З прийняттям нового, григоріанського календаря, в якому початок нового року було перенесено на січень, назву місяця залишили старою. Із середини вересня починається масовий відліт птахів у вирій. Колись, побачивши у небі ключ журавлів, наші пращури приказували: „Із чужої сторононьки повертайтесь додомоньку!” При цьому загортали в хустинку грудочку землі і тримали її до весни. Весною, побачивши перший журавлиний ключ, землю закопували на полі чи городі, щоб весна була щедрою і буйною. Кожний місяць має свої головні дні. Для вересня таким днем є 14 вересня – день Семена, початок справжньої осені. „Хто не посіє до Семена, в того життя буде злиденне”, – мовить народне прислів’я. Саме до цієї дати селяни поспішали посіяти озиму пшеницю. Від цього дня ткачі встановлювали свої верстати і починали ткати килими. Бралися за роботу й усі інші сільські майстри: столярі, стельмахи, ковалі. Від „Семена” починали копати картоплю. У полі чи городі розкладали вогнище, пекли картоплю з нового урожаю, їли і гріли руки – „щоб не мерзли взимку”. Існувало вірування, що в цей день горобці злітаються в очерет і там їх чорти міряють на мірки: все, що в мірці – чортове, а поза міркою – людське. Тому, мовляв, після „Семена” горобців по селах стає менше. Із „Семеном” пов’язували і початок церковного року, який широко відзначали ще у XVIII столітті у Києві та його околицях.
маленькі діти бавляться іграшками
народні артисти співають пісні