У людей багато вад і недоліків, зрештою, жоден з нас не позбавлений власних. Ніхто, як то кажуть, не святий. Але є одна людська вада, яку я не можу спокійно переносити, яка викликає у мене гнів, огиду, презирство до цієї людини і ще безліч емоцій. Недолік це — брехня.Мені досі незрозуміло, що спонукає людей брехати. Особливо коли мова йде про близьких, колег, коханих. Навіть якщо ти зробив помилку, якщо зазнав поразки, хіба тобі не пробачать, якщо ти все поясниш щиро-зрештою, близькі люди майже завжди прощають один одного. І будь-яку слабкість, невміння, випадковий необачний крок можна пробачити, а брехня — майже ніколи. Антон Чехов писав, що брехня їсть душу так само, як іржа їсть залізо. Цей точний образ завжди згадується мені, коли я стикаюся з брехнею. Але вона їсть не тільки душу брехуна, вона, немов кислота, роз'їдає довіру, знищує відносини. А скільки існує людей, які більше не довіряють іншим, тому що одного разу їх зрадив близький — збрехав! Тобто брехун знищує не тільки власні стосунки, а й свою жертву: він вбиває віру в людей, вміння відкриватися новим знайомствам і перспективам, оптимізм, любов до життя, нарешті.В якому разі я не кажу, що треба говорити все всім, що треба висловлювати кожну нісенітницю, що спадає на думку, немає, але тактовність і дипломатія не передбачають брехні. Тактовність — коли тобі не сподобався малюнок або вірш одного, і ти кажеш йому: «Це не найкраща твоя робота, я бачу в ній кілька недоліків, я вірю, що ти вмієш краще», — приносить віру в себе, спрагу змінюватися і розвиватися, бажання досягати вершин. А брехня в очі похвалити, а потім за спиною наговорити казна-чого, — брехня вбиває і знищує.Правда гірка, люблять говорити люди, що схильні брехати або приховувати «Правда така ж гірка, як і солодка», — завжди повторює мій батько, який для мене є незаперечним авторитетом, і я надзвичайно поважаю його, в тому числі і за його правдивість. Саме він навчив мене не брехати. Перш за все, власним прикладом, а це головне. А по-друге, завдяки розумінню, що мене приймуть з усіма моїми слабкостями, помилками, недоліками. І ця любов, без умовностей (мене будуть любити, яким би я не був) не має нічого спільного ні з вседозволеністю, ні з «балуванням» дитини. Батько досить строгий, але його претензії завжди стримані, обґрунтовані і справедливі, а похвала цінна для мене. Моя довіра близьких, їх підтримка, яку я відчуваю навіть коли помиляюся, робить мене сильнішими, дає можливість розвиватися - я так хочу виправдати їхню довіру до мене і їх надії!У Піноккіо, італійського Буратіно з відомої казки, відростав ніс кожен раз, коли він брехав. Ось це був би відмінний критерій і показник, якби так було і в житті. На жаль, так буває тільки в казках, і нещирі люди завойовують довіру інших, живуть з репутацією чесної людини, хоча зовсім не заслуговують на неї. Я твердо тримаюся своїх переконань, але нікого не прагну змінити або провчити. Помста — негідна справа. Нехай брехня деяких людей залишиться на їх совісті. "Вільним є тільки той, хто може не брехати», — сказав французький письменник Альбер Камю. Я сподіваюся, що коли-небудь всі люди зрозуміють, що свобода від брехні — найвища цінність.
Що таке сімейна реліквія? Це річ, свято збережена як пам'ять про минуле. Такою реліквією став для нашої родини звичайний учнівський альбом для малювання. Тільки в ньому замість малюнків були записані спогади татових і маминих батьків — моїх дідусів і бабусь — про наших дідів-прадідів. Вийшла рукописна історія роду. Виявилося, що в нашому роді був візкових справ майстер. Він робив вози — чотирьохколісні візки для перевезення вантажів кіньми, а також фаетони — легкі коляски з відкидним верхом. Це умілець по материнській лінії.
А от у родині батька була ціла династія умільців — фахівців у копанні колодязів.
Відзначалися наші предки й у спорудженні вітряних млинів, у ткацтві, садівництві.
Поряд зі спогадами про цих людей з'явилися записи про нинішніх членів родини. Тато мій, наприклад, інженер-будівельник, мама — бібліотекар. Це вона запропонувала вести сімейний літопис. Записи будуть продовжені, адже в мене є двоюрідні брати і сестри. З'являться сторінки, присвячені їм, їхнім родичам. Колись і я створю свою родину. І вже наші нащадки продовжать нашу традицію.
Зрозуміло, одним альбомом тут не обійтися. Може, на той час цей літопис буде не рукописним, а закладеним в електронну пам'ять комп'ютера. У всякому разі наші імена й імена наших предків не будуть забуті нащадками.
Найдорожче для кожної людини місце те, де вона народилася, де народилися її батьки – тобто Батьківщина. Саме тут людина почала ходити, розмовляти, вчитися справедливості, доброти, посадила першу квіточку, вперше побачила веселку.Для мене такою землею є Україна – найкраща країна у світі. Я люблю свою країну, її степи, ліси, гори, села і міста, її народ. Тепло рідної домівки зігріває за сотні кілометрів. Людина у чужій країні зможе жити, працювати, але завжди тужитиме за батьківським домом, за рідною мовою. Удома усе здається кращим і природа і люди. Тож не дивно, що в розлуці зі своєю Вітчизною людина почувається незатишно.Я вважаю, що ми повинні бути гідними дітьми своєї Вітчизни. Батьківщину не обирають, вона як мати, завжди одна.
У людей багато вад і недоліків, зрештою, жоден з нас не позбавлений власних. Ніхто, як то кажуть, не святий. Але є одна людська вада, яку я не можу спокійно переносити, яка викликає у мене гнів, огиду, презирство до цієї людини і ще безліч емоцій. Недолік це — брехня.Мені досі незрозуміло, що спонукає людей брехати. Особливо коли мова йде про близьких, колег, коханих. Навіть якщо ти зробив помилку, якщо зазнав поразки, хіба тобі не пробачать, якщо ти все поясниш щиро-зрештою, близькі люди майже завжди прощають один одного. І будь-яку слабкість, невміння, випадковий необачний крок можна пробачити, а брехня — майже ніколи. Антон Чехов писав, що брехня їсть душу так само, як іржа їсть залізо. Цей точний образ завжди згадується мені, коли я стикаюся з брехнею. Але вона їсть не тільки душу брехуна, вона, немов кислота, роз'їдає довіру, знищує відносини. А скільки існує людей, які більше не довіряють іншим, тому що одного разу їх зрадив близький — збрехав! Тобто брехун знищує не тільки власні стосунки, а й свою жертву: він вбиває віру в людей, вміння відкриватися новим знайомствам і перспективам, оптимізм, любов до життя, нарешті.В якому разі я не кажу, що треба говорити все всім, що треба висловлювати кожну нісенітницю, що спадає на думку, немає, але тактовність і дипломатія не передбачають брехні. Тактовність — коли тобі не сподобався малюнок або вірш одного, і ти кажеш йому: «Це не найкраща твоя робота, я бачу в ній кілька недоліків, я вірю, що ти вмієш краще», — приносить віру в себе, спрагу змінюватися і розвиватися, бажання досягати вершин. А брехня в очі похвалити, а потім за спиною наговорити казна-чого, — брехня вбиває і знищує.Правда гірка, люблять говорити люди, що схильні брехати або приховувати «Правда така ж гірка, як і солодка», — завжди повторює мій батько, який для мене є незаперечним авторитетом, і я надзвичайно поважаю його, в тому числі і за його правдивість. Саме він навчив мене не брехати. Перш за все, власним прикладом, а це головне. А по-друге, завдяки розумінню, що мене приймуть з усіма моїми слабкостями, помилками, недоліками. І ця любов, без умовностей (мене будуть любити, яким би я не був) не має нічого спільного ні з вседозволеністю, ні з «балуванням» дитини. Батько досить строгий, але його претензії завжди стримані, обґрунтовані і справедливі, а похвала цінна для мене. Моя довіра близьких, їх підтримка, яку я відчуваю навіть коли помиляюся, робить мене сильнішими, дає можливість розвиватися - я так хочу виправдати їхню довіру до мене і їх надії!У Піноккіо, італійського Буратіно з відомої казки, відростав ніс кожен раз, коли він брехав. Ось це був би відмінний критерій і показник, якби так було і в житті. На жаль, так буває тільки в казках, і нещирі люди завойовують довіру інших, живуть з репутацією чесної людини, хоча зовсім не заслуговують на неї. Я твердо тримаюся своїх переконань, але нікого не прагну змінити або провчити. Помста — негідна справа. Нехай брехня деяких людей залишиться на їх совісті. "Вільним є тільки той, хто може не брехати», — сказав французький письменник Альбер Камю. Я сподіваюся, що коли-небудь всі люди зрозуміють, що свобода від брехні — найвища цінність.