На мою думку, без минулого немає й не може бути майбутнього.
Ідучи стежкою життя, ми озираємося назад, щоб пригадати все те хороше, що було колись, і ставимо перед собою ціль – зробити так, щоб таких моментів було якомога більше в майбутньому .
Наприклад, я займаюся плаванням. Перше досягнення мені далося нелегко. Це було третє місце на змаганнях, але я добре запам’ятала ті відчуття. Вони допомагають мені знову й знову йти до перемоги й отримувати її, мобілізувати всі сили. Тому ось уже три роки поспіль я втримую перше місце серед учасників мого віку. Завдяки минулому, люди вчаться на своїх помилках, намагаючись уникати їх у подальшому житті. Знання історії дає нам можливість ураховувати досвід минулих поколінь. Це велике надбання, яким ні в якому разі не можна нехтувати. Народ, який не знає своєї історії, легко перемогти й знищити. Прикладом може слугувати кіноповість Олександра Довженка «Україна в огні». Німецький офіцер Ернст фон Крауз говорить своєму синові, що українці – єдиний народ, який не вивчає свою історію, тому його легко перемогти. Олександра Довженка понад усе хвилювала проблема вивчення українцями історії рідного краю: ніхто не хотів учитися на історичному факультеті, професорів заарештовували, студенти знали, що історія – це паспорт на загибель. Усе це – наслідки тоталітарної системи, які не мають права на майбутнє. Отже, ідучи до майбутнього, ми повинні оглядатися в минуле, обов’язково враховувати його позитивний досвід, уникати помилок і поразок .
Кожен із нас повинен знати історію свого народу, своєї держави. Освічена людина завжди розуміє, що без минулого немає сучасного, без традиційного немає нового, без колишнього немає теперішнього. Для народу його історія - це не просто минуле, це його душа. Хто з нас, не знаючи історії, зможе пояснити, чому українці так шанують землю, а працю на ній називають священною; чому вінок і писанка мають таке глибоке символічне значення для нашої культури; чому наша мова послуговується літерою «ї», якої немає в жодній іншій мові світу? Той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу й діяти на його благо. Сьогодні українські освітяни та науковці приділяють велику увагу «історичній освіченості» молоді, запроваджують у навчальних закладах спеціальні курси, організовують заходи, спрямовані на виявлення рівня знань про історичні події, відгомін яких викликає резонанс у сучасному суспільстві. Головна мета історичної освіти полягає у «навчанні вчитися» на помилках своєї країни, адже лише вміння усвідомлювати й аналізувати історичні помилки до запобігти їх повторенню. Саме це, на мою думку, є однією з головних передумов успішної розбудови нашої держави. Кожен, безумовно, має знати історію свого народу, своєї держави. Це необхідно як для підвищення рівня загальної освіти, так і для того, щоб мати честь називати себе гідним сином своєї Батьківщини. Історія — це така надзвичайна річ, на перший погляд — простий набір фактів та відомостей, але насправді вона здатна не тільки запам’ятовуватися, вона здатна ще й «боліти». Напевне, це показник людяності, — коли людині болить власна історія. В історії України існують певні етапні події, які має пам’ятати кожен українець, бо без цих подій нема історії. І є події, які має пам’ятати кожна людина, бо без пам’яті, цієї болючої, надривної, до сліз важкої пам’яті, нема самої людини, нема живої душі, яка прагне кращого майбутнього для себе та своєї держави. Я хочу згадати про голодомор в Україні. На мою думку, це страшніше навіть од війни. Бо війна — це завзята боротьба проти видимого ворога, який напав на країну, проти сили, яка чужа тобі, яка прийшла ззовні. Ця сила ворожо налаштована, вона носить форму певного кольору і не приховує своїх намірів. Не так усе було страшного 1933 року в Україні. Ворога не було видно, ворог був у самій країні.
За належністю до роду та за відмінковими закінченнями всі іменники поділяються на чотири відміни.І відміна: іменники переважно жін. й деякі іменники чол. роду, а також спільного роду із закінченнями -а, -я в називному відмінку однини: вага, гиря, машина, партія, праця; воєвода, дядя;, голова, сирота, убивця.II відміна: а) іменники чол. роду з кінцевим приголосним основи та з закінченням -о в наз. відмінку (переважно назви осіб): бік, велетень, завод, край, майстер, товариш; батько, Дніпро, Петро; татуньо;б) іменники середн. роду з закінченнями -о, -е, -я (крім іменників із суфіксами -ат-, -ят-, -ен- при відмінюванні): вікно, місто; море, поле, прізвище; весілля, життя, знання; також іменники із суфіксами згрубілості -ище, -исько, утворювані від іменників усіх родів: вітрище (від вітер), дівчисько (від дівча), свекрушисько(від свекруха).IIІ відміна: іменники жін. роду з кінцевим приголосним основи: вість, любов, міць, річ, розкіш, сіль, тінь, а також слово мати, в якому при відмінюванні з’являється суфікс -ер-.IV відміна: іменники середн. роду:а) з закінченнями -а, -я, що приймають перед більшістю відмінкових закінчень суфікси -ат, -ят: гуся (гусяти), дівча (дівчати), лоша (лошати), теля (теляти);б) з закінченням -я (із суфіксом -ен- при відмінюванні): ім’я (імені), плем’я (племені).
Ідучи стежкою життя, ми озираємося назад, щоб пригадати все те хороше, що було колись, і ставимо перед собою ціль – зробити так, щоб таких моментів було якомога більше в майбутньому .
Наприклад, я займаюся плаванням. Перше досягнення мені далося нелегко. Це було третє місце на змаганнях, але я добре запам’ятала ті відчуття. Вони допомагають мені знову й знову йти до перемоги й отримувати її, мобілізувати всі сили. Тому ось уже три роки поспіль я втримую перше місце серед учасників мого віку.
Завдяки минулому, люди вчаться на своїх помилках, намагаючись уникати їх у подальшому житті. Знання історії дає нам можливість ураховувати досвід минулих поколінь. Це велике надбання, яким ні в якому разі не можна нехтувати. Народ, який не знає своєї історії, легко перемогти й знищити.
Прикладом може слугувати кіноповість Олександра Довженка «Україна в огні». Німецький офіцер Ернст фон Крауз говорить своєму синові, що українці – єдиний народ, який не вивчає свою історію, тому його легко перемогти. Олександра Довженка понад усе хвилювала проблема вивчення українцями історії рідного краю: ніхто не хотів учитися на історичному факультеті, професорів заарештовували, студенти знали, що історія – це паспорт на загибель. Усе це – наслідки тоталітарної системи, які не мають права на майбутнє.
Отже, ідучи до майбутнього, ми повинні оглядатися в минуле, обов’язково враховувати його позитивний досвід, уникати помилок і поразок .