Для кожної людини найдорожче, найрідніше й найкраще місце те, де вона народилася і виросла. Я живу в місті Харкові на проспекті Фрунзе. Я дуже люблю і своє місто, і свій проспект, і свій будинок.
Проспект починається від найбільшого і найдовшого у Харкові Московського проспекту. У двадцятих роках минулого століття на цій вулиці розпочалося будівництво заводів-гігантів. А перпендикулярно до Московського проспекту стали забудовувати житлові масиви. Тому будинки старі, переважно триповерхові, побудовані в довоєнний або післявоєнний час.
Проспект Фрунзе широкий, зелений. Посередині розташована алея з доріжками, лавками і чудовим фонтаном. У будь-яку пору року тут прекрасно, але найбільше мені подобається влітку. Алею прикрашають різнобарвні квіти, вдень люди відпочивають з дітьми, а ввечері збирається чимало молоді. Вона стала улюбленим місцем відпочинку всього району. Коли стемніє, алею освітлюють ліхтарі у вигляді куль. А окраса проспекту — фонтан — ввечері виграє всіма кольорами райдуги, а вдень тішить око і надає прохолоду.
Перетнувши вулиці Миру та II П’ятирічки, проспект Косіора, проспект Фрунзе стає ще ширшим. Тепер посередині він вміщає Свято-Олександрівський храм, Олександрійський сквер, Палац дитячої та юнацької творчості. У сквері є клумби, встановлено пам’ятник святому мученику Олександру, який дивиться на церкву, що гордо підноситься більш ніж на п’ятдесят метрів угору. Сяють позолотою церковні бані із хрестами на маківках. Огорожа приваблює красивими воротами. У вихідні дні чи свята у храмі багатолюдно.
Я, як і багато моїх однолітків, відвідую Палац дитячої та юнацької творчості, де ми займаємося в різних гуртках, пізнаю багато нового й цікавого. На проспекті Фрунзе розміщені продуктові магазини, аптеки, банк, дитяча районна бібліотека, яку я відвідую регулярно, завжди знаходжу час, щоб прочитати цікаву книгу.
Кожен вкладає своє поняття в слово «друг». Для когось це ті, з ким зустрічаєшся по роботі, на навчанні, навіть в інтернеті – їх багато. А хтось каже, що у нього один, або два друга, але такі, які перевірені часом, вони ближче до рідних. Які вони, ці люди, як стати хорошим другом, що потрібно для цього? Висоцький пропонував проводити перевірку на дружбу в горах, але це не завжди можливо.
Ні підручника, в якому написані правила, вивчивши які відразу стаєш хорошим другом. Дружба народжується сама по собі, для неї немає законів.
Друзів не може бути багато, але якщо пощастить, то поруч з’явиться така людина, з яким не боїшся говорити про найпотаємніше, довіряючи йому, як собі. Він не буде чекати прохання про до він побачить сам, коли до потрібна, і надасть її. При цьому зовсім неважливо, стільки буде потрібно душевних і фізичних сил – той, хто став вашим другом, не думає про це.
Дуже багато людей готові пройти на до в біді, такі вже ми є, ми вміємо співчувати. Але, дуже небагато тих, хто щиро, з відкритою душею, порадіє вашим успіхам. Повірте, це набагато важче. Такої ж думки дотримується Пауло Коельо, описуючи справжнього друга. Це той, хто обов’язково буде поруч в радості, разом з вами переживаючи ваші перемоги. Хоча, є й інші «добрі» друзі – ваші страждання багатьом з них доставляють внутрішнє втіху, хай навіть ні їх особі скорботне вираз.
Справжній друг ніколи не зрадить, він буде вірити вам тоді, коли інші відвернуться. Ніхто не застрахований від помилок, з кожним може статися щось неприємне. Пережити удари долі, навіть ті, в яких винні ми самі, набагато легше, якщо є моральна підтримка одного. Він не відвернеться, не видалить ваш телефон, він буде завжди на зв’язку, знайшовши слова підтримки. Кожен може вважати себе щасливчиком, якщо йому пощастило, і в його житті є люди, або одна людина – справжній друг. І, без сумніву, можна пишатися, коли хтось скаже, що ви стали його хорошим другом, справжнім.
Якщо друг справжній, то він не стане слухати, як деякі говорять про вас нешанобливо і бридко, він зробить так, що в них надовго зникне бажання вести подібні розмови.
Перед хорошим справжнім другом не потрібно прикидатися, намагаючись виглядати краще. Можна залишатися самим собою, зі своїми слабкостями і «тарганами» в голові – вас завжди приймають таким, яким ви є. Неважливо, скільки ви подзвонили одному в двері, ви завжди знаєте, що вам відкриють, скажуть «привіт», запитають, що будеш пити, чай або кава. Це так: будинок одного – ваш будинок, в якому ви потрібні.
У житті ми зустрічаємося і розлучаємося з людьми. Ті, про кого ми говорили, як про друзів, зникають, «несправжні» не затримуються надовго. Проте живучи на різних континентах, хороший друг поруч, він назавжди, для нього відстань не перешкода. У важкий період він кине все, щоб сидіти навпроти вас і хустинкою витирати ваші сопелькі.
Зібравшись з друзями в тісній компанії, буває важко згадати, коли зав’язалася дружба, що послужило приводом для її початку. Зате в пам’яті назавжди залишаються життєві випадки, коли друзі знаходили вихід з самих безвихідних ситуацій, впоратися з якими самотужки не вийшло б.
Для кожної людини найдорожче, найрідніше й найкраще місце те, де вона народилася і виросла. Я живу в місті Харкові на проспекті Фрунзе. Я дуже люблю і своє місто, і свій проспект, і свій будинок.
Проспект починається від найбільшого і найдовшого у Харкові Московського проспекту. У двадцятих роках минулого століття на цій вулиці розпочалося будівництво заводів-гігантів. А перпендикулярно до Московського проспекту стали забудовувати житлові масиви. Тому будинки старі, переважно триповерхові, побудовані в довоєнний або післявоєнний час.
Проспект Фрунзе широкий, зелений. Посередині розташована алея з доріжками, лавками і чудовим фонтаном. У будь-яку пору року тут прекрасно, але найбільше мені подобається влітку. Алею прикрашають різнобарвні квіти, вдень люди відпочивають з дітьми, а ввечері збирається чимало молоді. Вона стала улюбленим місцем відпочинку всього району. Коли стемніє, алею освітлюють ліхтарі у вигляді куль. А окраса проспекту — фонтан — ввечері виграє всіма кольорами райдуги, а вдень тішить око і надає прохолоду.
Перетнувши вулиці Миру та II П’ятирічки, проспект Косіора, проспект Фрунзе стає ще ширшим. Тепер посередині він вміщає Свято-Олександрівський храм, Олександрійський сквер, Палац дитячої та юнацької творчості. У сквері є клумби, встановлено пам’ятник святому мученику Олександру, який дивиться на церкву, що гордо підноситься більш ніж на п’ятдесят метрів угору. Сяють позолотою церковні бані із хрестами на маківках. Огорожа приваблює красивими воротами. У вихідні дні чи свята у храмі багатолюдно.
Я, як і багато моїх однолітків, відвідую Палац дитячої та юнацької творчості, де ми займаємося в різних гуртках, пізнаю багато нового й цікавого. На проспекті Фрунзе розміщені продуктові магазини, аптеки, банк, дитяча районна бібліотека, яку я відвідую регулярно, завжди знаходжу час, щоб прочитати цікаву книгу.
Для мене рідна вулиця краща від усіх інших місць!