Григір Тютюнник називає своє оповідання "Дивак". Подібні слова звучать з уст дітей, дорослих на вигоні, навіть рідного діда. З тлумачного словника читаємо, що дивак — людина з дивною, незвичною поведінкою; яка відрізняється своїми поглядами, діями від оточення. Саме такою назвою автор не згоджується з односельцями Олеся, а підкреслює особливий внутрішній світ малого героя. На мою думку, бути не таким, як усі – це не значить бути гіршим!
Не зрозумів Олесиних слів гурт дітей на льоду, бо любив бешкетувати. Не збагнула творчого натхнення учня стара учителька Матильда Петрівна, бо вчила за програмою, яка не передбачала індивідуальності. Дядьки на вигоні називають Олеся дивакуватим, бо вже пристосувались до нелегкого життя, несправедливості та неправди. Рідні люблять хлопця, але і дід не розуміє внука. Прокіп ображає тварин, не гребує взяти чуже, його настанови вчать пристосовуватися до життя.
Серед усіх персонажів відчуваємо, що тільки мати по-справжньому на стороні Олеся. І не тільки тому, що він її син. Бо ким би не став хлопець, коли виросте, він залишиться доброю та співчутливою людиною, не завдасть болю та шкоди. Головна думка в тому що саме люди добрі та щирі, як Олесь, небайдужі до чужого болю, стають волонтерами, добровольцями, роблять світ добрішим й справедливим.
Споконвіку люди жили в гармонії з людиною. Але чим більше розвиваються технології, тим більше ми віддаляємось від неї. Зараз, ми не розуміємо наскільки важливу роль у нашому житті відіграє навколишній світ. Щодня все більше занурюючись у гаджети, ми забуваємо, що таке ліс. Величезні мегаполіси знищили мільйони гектарів родючої землі. Але одного разу ми схаменемось та зрозуміємо — вже пізно все змінювати, дороги назад немає. У нас не буде свіжої та чистої води, дерева, що дають потрібний нам кисень, вирубані вщент, а на їх місці стоятимуть лиш невикорчувані, старі пні, з яких не буде жодної користі. Тварини та рослини ми побачимо лише в зоопарках та оранжереях, і наші внуки думатимуть: "Для чого взагалі було це нищити?". Ми створіння, тісно пов"язані із прородою, ми — її частина. Знищивши її, ми знищимо самі себе, свої традиції, свою сутність, перетворившись на бездушних машин.
Григір Тютюнник називає своє оповідання "Дивак". Подібні слова звучать з уст дітей, дорослих на вигоні, навіть рідного діда. З тлумачного словника читаємо, що дивак — людина з дивною, незвичною поведінкою; яка відрізняється своїми поглядами, діями від оточення. Саме такою назвою автор не згоджується з односельцями Олеся, а підкреслює особливий внутрішній світ малого героя. На мою думку, бути не таким, як усі – це не значить бути гіршим!
Не зрозумів Олесиних слів гурт дітей на льоду, бо любив бешкетувати. Не збагнула творчого натхнення учня стара учителька Матильда Петрівна, бо вчила за програмою, яка не передбачала індивідуальності. Дядьки на вигоні називають Олеся дивакуватим, бо вже пристосувались до нелегкого життя, несправедливості та неправди. Рідні люблять хлопця, але і дід не розуміє внука. Прокіп ображає тварин, не гребує взяти чуже, його настанови вчать пристосовуватися до життя.
Серед усіх персонажів відчуваємо, що тільки мати по-справжньому на стороні Олеся. І не тільки тому, що він її син. Бо ким би не став хлопець, коли виросте, він залишиться доброю та співчутливою людиною, не завдасть болю та шкоди. Головна думка в тому що саме люди добрі та щирі, як Олесь, небайдужі до чужого болю, стають волонтерами, добровольцями, роблять світ добрішим й справедливим.
Объяснение: