Уявімо собі на мить, що українці є однією сім'єю.
Це велика і дружня родина. У ній панує любов і злагода. Усі поважають один одного. Не сперечаються, а дослухаються до думки кожного. Не крадуть. Не ображають нікого. Не обманюють і не використовують інших. Поганих слів не вживають. Усі є добрими і щирими. Безкорисливими і співчутливими. Працьовитими і чесними. Люблять свій край.
У такому випадку зникнуть злочини. Не буде голодних і самотніх людей. Не будуть покинуті діти. У кожного будуть батьки, котрі любитимуть їх. Усі будуть щасливими.
Хлопчики сиділи навколо багаття ... Першому, старшому з усіх, Феде,
ви б дали років чотирнадцять. Це був стрункий хлопчик, з красивими
і тонкими, трохи дрібними рисами обличчя, кучерявим білявим во-
смугами, світлими очима і постійної, полувесёлой, полурассеянной
посмішкою. Він належав, за всіма прикметами, до багатої сім'ї і виїхав в
поле не з потреби, а так, для забави. На ньому була строката ситцева сорочка
з жовтою облямівкою. У другого хлопчика, Павлуші, волосся були скуйовджені,
чорні, очі сірі, вилиці широкі, обличчя бліде, рябоє, рот великий, але
правильний, вся голова величезна, тіло незграбне. Малий був неказіс-
тий що й казати!
а все-таки він мені сподобався: дивився він дуже
розумно і прямо, так і в голосі в нього звучала сила. Одягом своєї він щего-
лять не міг: вся вона складалася з сорочки дa з латаних портів (І. Тур-
генєв).