Скільки слів можна підібрати, щоб описати Україну! Співуча, квітуча, красива, барвиста, прекрасна… сотні письменників, поетів, художників не втомлювалися підносити її красу у кращих творах мистецтва. Не дивлячись на складний історичний шлях, численні втрати і випробування, Україна змогла зацвісти буйним цвітом і до сьогодні продовжує вражати всіх своєю могутністю.Чим славиться Україна? Перш за все, напевне, людьми. Вони тут працьовиті, привітні, надзвичайно волелюбні та талановиті. Важко знайти українця, який би не знав бодай однієї народної пісні. Творчість їхня багато а мені таланту безкраї.Тут дуже гарна природа. Чого варті лише одні Карпати! І звичайно, дуже красива мова. Вона разом з Україною пройшла дуже складний шлях, пережила утиски і заборони, але завжди відроджувалась. А все тому, що завжди були люди, котрі своєю любов’ю і відданістю підживлювали її, підтримували в ній ту іскру, котра дає початок життя. Не один герой поплатився життям за любов до України, не одна війна пройшлася по її землі. Однак лише той, хто справді прагне життя може вижити і Україна вижила. Сьогодні вона проходить складний етап становлення, але допоки існуватись люди, котрі готові покласти своє життя за свободу України, доти бути вона існувати. І як показує історичний досвід, такі люди були завжди.Наше завдання – вивчати, розуміти історію нашого народу і пам’ятати, що Батьківщину не обирають. Вона, як і мати з батьком, дається нам вищими силами, тому ми повинні оберігати її, плекати її культуру, мову, передавати своїм нащадкам і навчати їх бути гідними дітьми свого народу
Літо. Скільки див воно дарує: подорожі, відпочинок, екскурсії у мальовничі куточки нашої країни. Звісно, кожна дитина чекає літа, бо воно приносить канікули. Три місяці — так багато веселого часу. Скільки різних пригод трапляється, скільки вражень! Я хочу розповісти про випадок, який стався минулого року на морі. Щоправда, не зі мною. Героїня мого оповідання — Марічка, десятирічна дівчинка, красива білявка з голубими оченятами. Одного довгоочікуваного дня дівчинка разом із сім'єю сіла в потяг і помчала-полетіла назустріч морю. Марічка ніколи раніше не бачила цього синього дива: раптом перед очима постала блакитна далеч, аж до самого обрію. Морська гладінь виблискувала на сонці міріадами іскорок. — Мамо, яке море безмежне і привітне. Я йду з ним привітаюсь ближче, — впевнено сказала Марічка. — Обережно, дитино. Воно дійсно гарне, але може бути небезпечне. — Ну що ти, мамо! Хіба я маленька! — махнула рукою дівчинка і, не слухаючи останніх слів матусі, помчала у воду. Марічка не зрозуміла, чому мама так каже. Вона хлюпалась у водичці, забавлялась, не помічаючи, як відходить все далі від берега. Та ось одна велика піниста хвиля накрила дитину. Мить — і Марічка опинилась під водою. Що було далі — вона не пам'ятає. Дівчинка розплющила очі — і побачила біля себе переляканих батьків і двох високих чоловіків у рятувальних жилетах. Вони лагідно посміхнулись і сказали: — Так, море гарне і добре, але обережним бути не завадить. вам, —ледве промовила Марічка. І, притулившись до мами, заплакала...
