До редакції журналу щодня надходять листи. Люди розповідають свої найпотаємніші думки та проблеми.
Два листи прийшли від дівчат-ровесниць. Перша після школи пішла працювати до канцелярії. Вона вважала свою працю буденною, нецікавою і заздрила тим, хто подорожує та спить в наметах, і бачить зоряне небо замість стелі.
Інша працює геодезистом. Вона тижні й місяці проводить у полі і заздрить своїм ровесникам, які живуть у містах.
Багато хто помиляється, маючи бутафорські уявлення про професії. Лікар - не щасливі родичі хворого за дверима, що очікують з квітами. Сталевар – не мужнє обличчя, твердий погляд і полум’я мартену. Геолог – не рюкзак, едельвейси, переправи через стрімкі річки, гітара біля багаття.
Це все звичайні штампи, нав’язані нам.
Насправді, життя геолога – це довге бездоріжжя, бездомність, безсімейність. Життя лікаря-хірурга – це нічні чергування, роздратовані пацієнти. Життя вчителя – це перевірка зошитів до пізньої ночі, великі класи з учнями, до кожного з яких потрібно шукати індивідуальний підхід.
Треба придивлятися до людей, до професій уважніше, щоб не помилитися і не шкодувати про втрачений час і можливості. Намагайтесь пізнати тонкощі професії, зважити її переваги та недоліки, і тоді ви знайдете ту працю, що буде приносити задоволення. Це так звана “сродна праця”, про яку ще здавна згадував Григорій Сковорода. Лише така праця до розкривати нові свої таланти і вдосконалювати набуті навички.
Майже кожен з нас чув вислів: “Друг пізнається в біді”. Це дуже правильний вираз, перевірений багатьма поколіннями людей на нашій планеті.
У житті бувають різні ситуації. Іноді від нас відвертаються найближчі рідні люди, але друзі залишаються поруч.
Мені здається, що зараз мої однолітки не вміють дружити так, як дружили люди раніше. Не знаю, може це егоїзм. Якщо раніше дружили на основі спільних інтересів, то тепер дружать з тим, з ким вигідно дружити. Я так не хочу. У мене багато подруг, але справжня подруга тільки одна. Саме вона підтримує мене, коли мені погано, а я підтримую її. Нам неважливо по моді ми одягаємося чи ні, яка модель телефону у кожної з нас, скільки коштує наш одяг і взуття. Але нам важливо те, що у нас спільні інтереси та смаки, а ще ми можемо розраховувати на до один одного. Причому на до не в обмін на послугу, а на безоплатну до . Така дружба тепер рідкість.
Чому ж друг пізнається саме в біді. Мені здається, що в критичній ситуації людина показує своє справжнє обличчя. У такій ситуації вже не вийде прикидатися. Саме в екстремальній ситуації можна зрозуміти, що за людина була з тобою поруч весь цей час.
Тільки чи варто перевіряти дружбу таким чином, може просто треба дружити по-справжньому і щиро.
Объяснение:
