Я живу на вулиці Валентинівській. Звичайно, моя вулиця, як і інші вулиці міста, є улюбленою для тих, хто там живе. Багатоповерхові будинки, рідна школа, магазини, лікарня, все тут є.
Весною вона вдягається у красиве вбрання квітучих дерев та трав, пролісків та тюльпанів, умивається дощем.
Восени жовті листя кружляють у вальсі листопаду.
Взимку моя вулиця чиста та біла. Сніжинки веселим хороводом кружляють біля мого будинку, і ми вибігаємо з друзями ліпити снігову бабу.
Восени малиновим дзвіном вулиця кличе школярів до школи.
Я люблю її восени і влітку, зимою і весною.
- Бабуню, а давай біля нашого дома насаджаємо квітів та дерев.
- Та я б залюбки, онучку, проте мені вже важко поратись на городі.
- Так я до тобі, бабусю!
- Добре, онуку. А яких квітів ти хочеш?
- Мабуть, чорнобриців, петуній та ромашок.
- Яскрава в нас буде клумба. А дерев яких?
- Вишень та яблук. Хочу справжній сад!
- Домовились, онучку, завтра відправимось за саджанцями та насінням.
- То ж до завтра!
- До завтра!