у центрі львова розташувалась велична споруда – львівський оперний театр імені соломії крушельницької.
розкішна будівля була побудована на початку хх століття за проектом талановитого польського архітектора зигмунда горголевського. 4 жовтня 1900 року урочисто відкрився святковою прем'єрою великий міський театр.
будівля призначена для проведення вистав. мене вразила зала, яка побудована у вигляді ліри. зручні ложі для глядачів розміщені на чотирьох ярусах.
основою фасаду є складний портик, який ще називають парковим павільйоном з колонадою. головний фасад розділений горизонтальним муруванням на два яруси. на краях другого ярусу головного фасаду розміщені дві великі сидячі статуї: зліва жінка з маскою уособлює комедію, справа жінка з ножем – трагедію.
у театр можна зайти з трьох входів, що розміщені у нішах першого ярусу. завершення передньої стіни, або фронтон, має трикутну форму, оздоблену цікавою скульптурною композицією «радощі і страждання життя». зверху театр увінчують дві скульптурні групи-символи: справа розмістилась «музика» й зліва – «комедія і драма». посередині на найвищому рівні статуя «слави». вона високо над головою тримає пальмову гілку – символ нагороди для тих, хто присвятив себе мистецтву.
під оперним театром у колекторі тече річка полтва. а сама споруда знаходиться на величезних бетонних блоках. блукаючи підвалами, можна чути звук течії полоненої річки.
на мій погляд, чудова будівля оперного театру гармонійно вписується в архітектурний ансамбль центра міста. споруда має достатньо добрий круговий огляд, бо до неї впритул не примикає жодна споруда. сріблясті бризки фонтану перед центральним входом підкреслюють велич театру.
чудова будівля театру є окрасою міста. вона також вважається одною з кращих у світі.
Объяснение:
У своїй передмові до українського видання творів Сект-Екзюпері Євген Сверстюк писав, що для утвердження своїх істин автор зробив усе, що міг; він їх вистраждав життям і створив у згоді з ними модель свого життя. І. О. Синиця пише, що мовна поведінка – це частина загальної поведінки людей і вона свідчить як про рівень розумового розвитку, так і про рівень виховання, вона репрезентує людину загалом. Улас Самчук якось писав, що він ставив раніше і зараз ставить собі досить, як на письменника, виразне завдання: хоче бути літописцем українського простору в добі, яку сам бачив, чув, переживав