кожна людина в своєму житті має бути гарною, відповідальною та серйозною, оскільки від цих якостей залежить її успішність, благополуччя та досконалість. безумовно, відповідальній людині завжди легше довіритися та поділитися із нею своїми проблемами. також слід сказати, що відповідальні люди завжди впевнені у собі, знають свої цілі та вміють їх досягати.
ще з дитинства батьки нас вчать бути грамотними та відповідальними за свої вчинки. все це дуже важливо та нам у дорослому житті. насправді, кожна дитина у різному віці має свої особисті обов’язки та свою особисту відповідальність за щось. у домі ми відповідальні за чистоту своєї кімнати, посуди та за чистоту меблів від пилу. таким чином, у кожної дитини з малого віку формується правильний світогляд на важливі речі та життєві пріоритети.
згодом людина має усвідомити, що вона несе відповідальність за своє життя та життя своїх маленьких дітей. для будь-якої людини важливо не тільки розуміти що таке відповідальність, а ще й правильно усвідомлювати її цінність та необхідність. на жаль, на сьогодні не всі громадські діячі усвідомлюють значущість та важливість своєї роботи або просто не хочуть виконувати своїх обов’язків.
мої життєві позиції є дуже кардинальними, і я вважаю, що кожна доросла людина має вміти відповідати за свої вчинки та дії, а також бути достойним прикладом для підростаючого
покоління.
отже, відповідальність – це гарна риса людського характеру, яка позитивно впливає на життя та робить людину повноцінною. безумовно, для того, щоб бути відповідальної людиною потрібно любити свою професію, любити своїх близьких та рідних, а також добре ставитися до себе, до свої друзів та оточуючого середовище. тільки завдяки любові можна зрозуміти навіщо потрібно нести відповідальність за життя своїх близьких, улюбленців та країну.
кожна людина має усвідомлювати чому відповідальність важлива, що вона дає людині та наскільки її успішне життя залежить від правильних цінностей і орієнтирів. відповідальність – це суттєва моральна цінність людини, яка може гарантувати їй спокійне життя по совісті.
- привіт!
- привіт!
- як в тебе справи?
- не можу похизуватися.
- чому?
- та ось, наш клас заставляють прибирати шкільне подвір'я, думаю, усі на нас дивитимуться, як на диваків і глузуватимуть.
- по-твоєму, прибирати шкільне подвір'я - це погано?
- а що в цьому гарного.
- можливо, сам процес прибирання нудний, але якщо ти прибираєш з друзями-однокласниками, це завжди весело, це по-перше, а по-друге невже тобі подобається, коли шкільне подвір'я схоже на смітник? я впевнений, що ні. тому, приклади зусилля щоб потім можна було гратися на чистому подвір'ї.
- і, ти мене переконав, що в прибиранні шкільного подвір'я нема нічого поганого.
- нема за що. але, якщо потрібна порада - завжди звертайся.
У давнину наші предки називали Берегинею своє житло, бо воно оберігало не лише від холоду, від зла, але й берегло чистоту людської душі. Кожна частина житла мала своє символічне значення. Піч символізує собою родинне вогнище і була священна, як мати. Вона обігрівала, годувала всіх. Найсвятішим місцем у хаті була покуть. Там висіли ікони, прикрашені рушниками і пахучими травами. На покуті садили почесних гостей, молодих під час весілля, там же ставили дідуха на Різдво. Прикрасою житла служили вишиті рушники. Їх вішали над дверима, над вікнами, стелили на столі, але найкрасивішими обов’язково накривали ікони. Прикрашали хату і настінними малюнками, які служили і прикрасою, й оберегами. Малюнками розписували піч, припічки, вкладаючи свій щедрий талант у колоритні орнаменти. Під іконами стояв великий стіл, розрахований на численну родину: біля нього всі збиралися і коли їли, і коли вирішували важливі питання. На ньому завжди мала лежати прикрита рушником паляниця. Біля стола попід стіною стояла довга деревяна лава, а збоку його — велика скриня, куди складався одяг, рушники тощо. Недалеко від печі ставився деревяний настил на стовпчиках — піл. На ньому спали, а вдень, прибравши постіль, його нерідко використовували для хатніх справ. Я ніколи не жила у такій хаті, але мої пращури передали мені, мабуть, святу любов до неї, бо трепетно хвилюється моє серце, коли чую слова: Хата моя, біла хата, Казко тепла й доброти…