Проблема здається прозаїчною — пам’ятник архітектури, що пережив понад два століття, руйнується прямо на очах. Дехто об-разно називає це п’ятою спробою стерти його з лиця землі. Адже до цього їх було чотири. Перша — рівно через сто років після зведення храму. Тоді його хотіли розібрати і на цьому місці звести кам’яну церкву. На щастя, люди свій храм відстояли. Справа в тому, що, коли в 1773 році самарський полковник Антон Головатий (він, нагадаємо, став першим українським адміралом, який штурмував Ізмаїл), старшини та прихожани на своїй Раді вирішили збудувати нову трипрестольну церкву, однією з визначальних умов цієї будівлі була неприпустимість використання під час її зведення металевих цвяхів. І саме така особливість забезпечила собору «лаври» унікального.Відтоді цей шедевр зодчества зазнав багато змін. Через сто з гаком років після його зведення будівлю навіть довелося пов-ністю розібрати. Що цікаво, відновлював собор народний умілець Олексій Пахучий, який, не маючи спеціальної освіти, з відпові-дальною місією справився блискуче.Потім храм довелося відстоювати на початку 30-х років минулого століття. Дивом уцілів собор і в роки Великої Вітчизняної війни. Тоді було знищено в Новомосковську практично всі більш-менш значимі кам’яні споруди. А от величний дерев’яний храм не зачепили. Страшна правда з’ясується згодом. Допитли-вий хлопчина Толя Морозов став розбирати дерев’яну підлогу собору, загорівшись нестримним бажанням розшукати під нею підземні ходи. І виявив одразу 32 протитанкові міни. На щастя, вибухівку вдалося знешкодити.І, нарешті, пам’ятна кампанія шельмування роману Олеся Гончара «Собор», у якому письменник оспівав храм у Новомосковську. Тодішня влада не лише піддала остракізму класика української літератури, а й хотіла стерти з лиця землі й сам Свято-Троїцький. І тільки потужна хвиля протесту врятувала церкву від такого хижацького діяння. Більше того, собор поставили на реконструкцію, яка, за свідченням настоятеля храму отця Володимира, триває донині. За великим же рахунком, реконструкції у повному розумінні цього слова й не було.
Пропоную скласти такі речення за схемами: ⇒ Підмет, присудок, додаток, дієприкметниковий зворот. Я побачив однокласницю, сяючу від щастя. Я - хто? підмет, побачив - що зробив? присудок, однокласницю - кого?додаток, сяючу від щастя - яку? дієприкм.зворот.
⇒ Підмет, дієприкметниковий зворот, присудок, обставина. Хлопці, здивовані та стривожені, підійшли на зупинку. Хлопці - хто? підмет, здивовані та стривожені - які? дієприкм.зворот, підійшли - що зробили?присудок, на зупинку - куди? обставина.
Будь-яка сім’я має свої власні традиції , які шануються і дотримуються з покоління в покоління. Моя сім’я також має цілий ряд звичаїв , які дуже душевні , красиві і цікаві.У числі таких традицій – щовечірнє чаювання . На жаль , темпи сьогоднішнього життя не дозволяють нашій сім’ї збиратися всім разом на вечерю , і кожен , хто повертається з роботи або навчання , може поїсти у своєму власному режимі. Але яким би пізнім ні був час для загального збору сімейства , чаювання ніколи не скасовується .Ми збираємося на кухні , зручно розташувавшись на м’якому куточку. А на столі , м’яко освітленому лампою під квітчастим абажуром , розставляються звичний чайний сервіз. Поширюється аромат усіма нами улюбленого гарячого чаю , у вазочках розкладаються спокусливі солодощі. По неділях на кухонному столі царює здобний пиріг.Неспішно попиваючи чай , ми ділимося своїми враженнями про минулий день , слухаємо поради старших , насолоджуємося смаком і тишею умиротворення . Я дуже люблю такі вечори . Це світло , теплота і затишок немов обгороджують від складнощів нинішньої життя.Ще однією улюбленою моєю традицією є походи на природу в день Восьмого березня. Складно сказати , з яких пір в нашій родині існує такий звичай . Але день цей обраний не випадково. Початок березня – період найкапризнішої погоди , і цей день завжди непередбачуваний. Щороку дуже весело і хвилююче чекати , чи піде у цей день мокрий сніжок , прогляне Чи крізь голі гілки дерев несміливе сонечко , або природа пригрозить нам поривчастим і пронизливим вітром .Проте , це зовсім не перешкода для прогулянки на свіжому повітрі , і після ситного і смачного сніданку , привітання жінок і вручення красивих і приємних подарунків ми незмінно вирушаємо за місто , щоб насолодитися якпробуджується від зимового сну природа , побачити перші весняні прояви .У лісі ми намагаємося більше рухатися , щоб не замерзнути. Якщо ще лежить сніг , катаємося на бігових лижах , якщо земля вже суха , граємо в м’яч або інші рухливі ігри . Потім ми п’ємо чай або кавуз великого термоса і підкріплюємося захопленими з дому бутербродами.Це прекрасна традиція , яку наша сім’я дотримується неухильно. Приємно , що у нас ніколи не виникає питання , як провести Міжнародний Жіноче свято , і всі ми в цей день нескінченно щасливі.
Проблема здається прозаїчною — пам’ятник архітектури, що пережив понад два століття, руйнується прямо на очах. Дехто об-разно називає це п’ятою спробою стерти його з лиця землі. Адже до цього їх було чотири. Перша — рівно через сто років після зведення храму. Тоді його хотіли розібрати і на цьому місці звести кам’яну церкву. На щастя, люди свій храм відстояли. Справа в тому, що, коли в 1773 році самарський полковник Антон Головатий (він, нагадаємо, став першим українським адміралом, який штурмував Ізмаїл), старшини та прихожани на своїй Раді вирішили збудувати нову трипрестольну церкву, однією з визначальних умов цієї будівлі була неприпустимість використання під час її зведення металевих цвяхів. І саме така особливість забезпечила собору «лаври» унікального.Відтоді цей шедевр зодчества зазнав багато змін. Через сто з гаком років після його зведення будівлю навіть довелося пов-ністю розібрати. Що цікаво, відновлював собор народний умілець Олексій Пахучий, який, не маючи спеціальної освіти, з відпові-дальною місією справився блискуче.Потім храм довелося відстоювати на початку 30-х років минулого століття. Дивом уцілів собор і в роки Великої Вітчизняної війни. Тоді було знищено в Новомосковську практично всі більш-менш значимі кам’яні споруди. А от величний дерев’яний храм не зачепили. Страшна правда з’ясується згодом. Допитли-вий хлопчина Толя Морозов став розбирати дерев’яну підлогу собору, загорівшись нестримним бажанням розшукати під нею підземні ходи. І виявив одразу 32 протитанкові міни. На щастя, вибухівку вдалося знешкодити.І, нарешті, пам’ятна кампанія шельмування роману Олеся Гончара «Собор», у якому письменник оспівав храм у Новомосковську. Тодішня влада не лише піддала остракізму класика української літератури, а й хотіла стерти з лиця землі й сам Свято-Троїцький. І тільки потужна хвиля протесту врятувала церкву від такого хижацького діяння. Більше того, собор поставили на реконструкцію, яка, за свідченням настоятеля храму отця Володимира, триває донині. За великим же рахунком, реконструкції у повному розумінні цього слова й не було.