Уже на порозі затишної оселі моєї бабусі я вловлюю запах пиріжків. Ох, ці пиріжки! Вони такі смачнючі! Ми всі її онуки тільки й мріємо скоріше приїхати до неї в гості на пиріжки. Бо її пиріжки, на наше переконання, — це неперевершений кулінарний витвір мистецтва. Бабуся знає, як ми полюбляємо її пиріжки, тому завжди до нашого приїзду намагається приготувати чималенько.
Мені приємно ігати, як бабуся готує цей неповторний виріб з неземним смаком. Спершу вона готує запарку з молока, борошна, цукру та дріжджів. Поки запарка настоюється, щоб почати підходити, тобто мають з'явитися бульбашки, вона готує "поле діяльності". Усе з кухонного столу прибирається, бо віднині на цьому плацдармі будуть з'являтися пухкенькі, пахучі, візерунчасті пиріжечки. Бабуся кожен пиріжок прикрашає то листочком, то колосочком, то зубчиками, то якимись квіточками.
Я помітила, що бабуся завжди вдягає чистенький білий фартушок, ніби готується до якогось святкового дійства. А ще вона посміхається до кожного пиріжка ще й примовляє: "От славний козачок! А ходи-но до свого війська!" — і саджає його в рядочок до інших на лист. Коли стрункі ряди пиріжків — козачків заповнені, вона змащує їх яйцем, збитим із молоком. До того ж робить це великою гусячою пір'їною.
Для мене це якесь чародійство: і пір'їна, і примовляння бабусі, і її святковий вигляд. Може, тому й пиріжки такі смачні — пресмачні.
Мої батьки — прихильники здорового життя. І коли ми виїжджаємо за місто, багато уваги приділяють фізичній активності. Батько з мамою бігають кроси вздовж річки, купаються до пізньої осені. Звісно, й мене намагаються привчити до цього. Я відмовлявся(-лася) купатися восени. Але коли почув(ла), що Даринка Лисенко, моя сусідка по квартирі, кутається з батьками в ополонці, я теж зацікавився(-лась). І ось у жовтні ми виїхали з батьками на беріг річки.
Погода була чудова: сонечко пригрівало, наче у серпні, тільки жовте листя нагадувало, яка зараз пора року.
Батьки мої дуже здивувалися, коли я почав(ла) розминатися без нагадування. Потім пробіг(ла) разом з ними деяку відстань. Найбільше здивувало їх моє бажання викупатися. Мама не на жарт сполохалась і сказала, що категорично забороняє мені навіть наближатися до води, запевняючи, що для купання у таку пору треба готуватися ще влітку. Але батько несподівано підтримав мене.
Що сказати? Вода мене обпалила. Був я в річці лічені хвилини, але наступного дня не міг(не могла) піднятися з ліжка, щоб піти до школи. Мене трусило, мабуть, від температури, з носу лило, з очей капали сльози. Звісно, почав(ла) кашляти.
Поки я одужував(ла), у мене був час, щоб все обміркувати. Одного мого бажання зрівнятися з Даринкою Лисенко замало. По-перше, мама має рацію: загартовування треба починати влітку.
По-друге, треба готувати своє тіло не тільки для холоду, але і для серйозних фізичних навантажень. Попри все моє бажання я не міг(не могла) пригадати, коли я востаннє робив ранкову зарядку. Я не любив(не любила) бігати на уроках з фізкультури.
По-третє, щоб досягти мети, треба чітко дотримуватися режиму, розпорядку дня. Не сидіти до пізнього вечора біля комп'ютера або телевізора, а вийти перед сном подихати свіжим повітрям, лягати спати в один той самий час. Тоді не треба буде мене будити вранці з такою наполегливістю, як мама. Даринка займається в секції боротьби — це у дівчат вважається дуже модним захопленням. А я дивлюсь спортивні змагання лише по телебаченню, сидячи у своєму улюбленому кріслі і поїдаючи цукерки.
Треба сказати, що я здолав(ла) свою застуду швидко. Я став(ла) іншою людиною. Я почав(ла) змінюватися. Я з повним правом можу назвати себе прибічником здорового життя.