ответ: - Настю, привіт!
- Ой, здрастуй, Олено.
- Я тебе вже стомилася шукати! Хотіла запитати дещо.
- Ну то питай, але скоріше, бо скоро дзвоник.
- Добре. Всі говорять, що ти багато читаєш.
- Ну полюбляю, а що?
- Та скоро канікули і не знаю, що мені робити. Набридло вже фільми та телепередачі дивитися. Подумала, може ти порадиш що почитати?
- Може й пораджу. Ти скажи мені ось що, подобаються українські чи зарубіжні письменники?
- Та я й не знаю. Мабуть зарубіжні.
- Ну тоді спробуй прочитати "Пригоди Тома Сойера" Марка Твена. Особисто мені сподобалось.
- Обов'язково прочитаю
-Тоді поділишся враженнями.
- Звичайно!
- Бувай.
- Ще раз дякую. Бувай!
я проживаю у селі великі бірки, майже на його окраїні, на вулиці євгена коновальця.вона не дуже довга, проте широка. у кінці вулиці — сільський стадіон. біля нього — пасовище, на якому випасають худобу.вулиця є. коновальця дуже гарна у будь-яку пору року. влітку вона буяє зеленавістю високих тополь, які ростуть по обидва боки вулиці. коли ввечері йдеш вулицею, тебе дивні пахощі з кожного городу. ніякі французькі парфуми не зрівняються із запахами городніх квітів! восени моя вулиця барвиста. цвітуть чорнобривці, майори, айстри, хризантеми. цієї пори вона пахне квітами і димом від спаленого листя та бадилля.але найбільше я люблю свою вулицю взимку. все навколо біле-біле. снігові шапки на хатах та деревах, сніговий килим на землі творять казкове диво. взимку вулиця пуста: ні людей, ні худоби, ні птиці. лише поодинокі перехожі та галасливі діти будять сільську тишу.на нашій вулиці немає громадських споруд, лише одноповерхові будинки.раніше я жалкувала, що не живу у місті в багатоповерховому будинку. але зараз розумію, що мешканці нашої вулиці — багаті люди, адже ми маємо власні садиби.єдине, що хотіла б змінити на своїй вулиці, — обладнати сучасний стадіон і збудувати невеликий кінотеатр.коли виросту, здобуду освіту, обов'язково докладу зусиль, аби мрія збулася, бо я дуже люблю свою вулицю.