Після довгої суші сливе цілий май в петрівку почали перепадать холодні, ніби осінні, дощі, а 19 і 20 червня випали петрівчані дощі, теплі, з громом та блискавкою. В неділю опівдні насунулись чорні хмари од заходу сонця. Вдарив грім, заблискала блискавка, і пішов чималий густий тучний літній дощ. Перед вечором вже випогодилось. На заході залисніло небо, і сонце ніби розігнало од себе хмари й засяло. Хмари посунулись за Дніпро й за міст.
Я був радий, що мені ввечері можна буде піти за Михайлівський монастир і посидіть на чистому повітрі цілий вечір на Владимирській горі, де я теперечки звичайно щовечора сиджу, одпочиваю й милуюсь широким простором за Дніпром, за Десною га понад Дніпром. Дивлюся я в вікно, за Десятинною церквою небо з легкими хмарками зажовтіло, засяло чудовими ярими жовтими кольорами. Я мерщій вийшов з свого житла й почимчикував по Трьохсвятительській улиці. Несподівано перед моїми очима на схід сонця залисніло небо, сизе, темне, аж ніби чорне саме проти ясного заходу: туди посунулись чорні хмари, і десь там далеко ллють дощі. Золоті бані й хрести, густо й рясно скупчені на великих церквах, дуже ясно вирізуються неначе на чорно-сизому фоні: їх обсипав не сонячний світ, а жовтий одлиск од хмарок на заході, якийсь тихий, мрійний. А на чорно-сизому небі сяють дві веселки, неначе дві дуги, перекинуті поверх золотих бань та хрестів. Вища дуга неначе обперлась саме серединою об золоту баню Михайлівської дзвіниці й почепилась на золотому хресті; нижча веселка, з дуже ярими кольорами, ніби заплуталась в золоті бані та хрести церкви. Яра червоняста й жовтогаряча смуга малювались дуже виразно на небі, неначе чиясь рука оповила чудовою широчезною стрічкою усі бані й кинула довгі кінці, один за Дніпро, а другий на Царський зелений садок.
Людина – творіння природи, її унікальна і розумна частина. Природа й людина взаємопов’язані і впливають одна на одну.
Людина живе в оточенні тіл природи. Рослини дають їй продукти харчування, корм для свійських тварин, сировину для промисловості, речовину для виготовлення ліків тощо.
Тварини забезпечують людину цінними продуктами харчування. Вони є зручним видом транспорту у важкодоступних місцях земної поверхні (гори, пустелі) і в сільській місцевості. Хутро, шкіра та вовна деяких тварин забезпечують людину теплим одягом.
У давнину люди майже повністю залежали від природи. З часом, вивчивши природу, вони навчилися не лише пристосовуватися до неї, але й активно змінювати її в бажаному для себе напрямі. Вплив господарської та інших видів діяльності людини на природу зростає з року в рік. Доволі часто цей вплив завдає невиправних змін природі. Через активну й не завжди раціональну діяльність людина все частіше стає причетною до зникнення представників живої природи – тварин і рослин. Надмірне промислове будівництво, осушення заболоченої місцевості, вирубування лісів призводить до зникнення рослин і тварин на великих площах.
Господарська діяльність людини, як правило, негативно впливає на природу. Промислові підприємства забруднюють своїми відходами воду, повітря, ґрунти. Кількість викидів забруднюючих речовин за останні десятиріччя значно збільшилася. Наприклад, обсяг води, забрудненої промислово-побутовими відходами, становить понад 16 % річкового стоку. Спалювання палива призводить до щорічного викидання в атмосферу понад 1 млрд. тонн продуктів неповного згоряння. У великих містах щороку накопичується величезна кількість побутового сміття, знищення якого становить значні труднощі.
Основні райони забруднення – це міста й промислові центри. Зосередження промислових підприємств, сотень тисяч автомобілів на обмеженій території призводить до збільшення запилюження й загазованості повітря. Концентрація пилу в місті є в 150 разів вищою, ніж над океаном, і в 15 разів вищою від сільської місцевості.
Людина, втручаючись у природу, повинна пам’ятати, що природа залишається єдиним і незмінним джерелом усіх багатств, які потрібні людині для існування. Тому головний обов’язок кожної людини і всього суспільства в цілому – це дбайливе ставлення до природи, збереження представників рослинного і тваринного світу.
Зберегти природу, примножити її багатства – справа державної важливості. Тому й приймають у нашій державі закони на користь збереження природи. Важливу роль у цьому відіграють природоохоронні території. Це заповідники, національні парки й ботанічні сади, яких в Україні чимало. На цих територіях забороняється вести господарські роботи, полювати на тварин, збирати насіння й плоди рослин.
Ким би я хотiла стати в майбутньомуПiсля шкiльних рокiв ми станемо на порозi самостiйного життя. Настане час визначити свої уподобання й обрати одну з дорiг, на якiй би можна було б якнайповнiше себе реалiзувати.
Нелегко обирати фах. На сьогоднi налiчується близько чотирьох тисяч рiзноманiтних професiй. А треба обрати ту, яка приносила б людинi задоволення вiд працi i користь людям.
Я б хотiла присвятити своє життя людям: хочу стати лiкарем. Чому? Тому, що найбiльше диво i найдорожчий скарб у свiтi - це життя людини. Оберiгати здоров’я i життя людей - найблагороднiша справа.
Професiя лiкаря - одна з найдавнiших професiй на землi. Ще змалку пам’ятаю доброзичливих, лагiдних людей у бiлих халатах, що приходили менi на до коли я хворiла. Професiя лiкаря потребує пос-тiйного вдосконалення, великих знань, високої майстерностi; бо кожен час має свої "хвороби вiку”. I, на жаль, цим хворобам немає кiнця.
Колись лiкарi навiть мрiяти не могли про пересадження певних органiв, а сьогоднi - це реальнiсть. Але, на жаль, людство зараз має такi хвороби, як СНIД i невiдомiекологiчнi захворювання. I знову лiкарi борються за здоров’я i життя людей.
Не останню роль у моєму виборi професiї вiдiграли лiтература та кiно. Лiкарi, медичнi сестри, санiтари перш за все турбувалися про життя iнших людей, виявляючи при цьому свою безстрашнiсть, мужнiсть, вмiння приймати правильнi професiйнi рiшення. Де ллється кров i гинуть люди, там першими на до приходять медики.
Вiйни, екологiчнi та природнi катастрофи, аварiї несуть людям бiль, горе, смерть. Оперативна своєчасна до медикiв рятує життя людей, що потрапили в бiду.
У роздумах про своє майбутнє я звертаюсь саме до таких особистос тей, що раз i назавжди присягнулися словами клятви Гiпократа i не зрадили її, прагнули кожен мiрою своїх можливостей служити найгуманнiшiй справi на землi. Я прагну стати лiкарем, бо хочу турбуватися про здоров’я людей, продовжувати їхнiй вiк, вчасно рятувати їм життя, надаючи їм професiйну медичну до
Після довгої суші сливе цілий май в петрівку почали перепадать холодні, ніби осінні, дощі, а 19 і 20 червня випали петрівчані дощі, теплі, з громом та блискавкою. В неділю опівдні насунулись чорні хмари од заходу сонця. Вдарив грім, заблискала блискавка, і пішов чималий густий тучний літній дощ. Перед вечором вже випогодилось. На заході залисніло небо, і сонце ніби розігнало од себе хмари й засяло. Хмари посунулись за Дніпро й за міст.
Я був радий, що мені ввечері можна буде піти за Михайлівський монастир і посидіть на чистому повітрі цілий вечір на Владимирській горі, де я теперечки звичайно щовечора сиджу, одпочиваю й милуюсь широким простором за Дніпром, за Десною га понад Дніпром. Дивлюся я в вікно, за Десятинною церквою небо з легкими хмарками зажовтіло, засяло чудовими ярими жовтими кольорами. Я мерщій вийшов з свого житла й почимчикував по Трьохсвятительській улиці. Несподівано перед моїми очима на схід сонця залисніло небо, сизе, темне, аж ніби чорне саме проти ясного заходу: туди посунулись чорні хмари, і десь там далеко ллють дощі. Золоті бані й хрести, густо й рясно скупчені на великих церквах, дуже ясно вирізуються неначе на чорно-сизому фоні: їх обсипав не сонячний світ, а жовтий одлиск од хмарок на заході, якийсь тихий, мрійний. А на чорно-сизому небі сяють дві веселки, неначе дві дуги, перекинуті поверх золотих бань та хрестів. Вища дуга неначе обперлась саме серединою об золоту баню Михайлівської дзвіниці й почепилась на золотому хресті; нижча веселка, з дуже ярими кольорами, ніби заплуталась в золоті бані та хрести церкви. Яра червоняста й жовтогаряча смуга малювались дуже виразно на небі, неначе чиясь рука оповила чудовою широчезною стрічкою усі бані й кинула довгі кінці, один за Дніпро, а другий на Царський зелений садок.