Малий пилипко — герой оповідання панаса мирного “морозенко” — щира, добра й смілива людина, семирічна дитина, яку життєві обставини змусили передчасно подорослішати. хлопчик живе тільки з мамою, без батька, тому й турбується про неї, як справжній чоловік: “завтра, мамочко, новий год… я завтра піду до хрещеного батька посипати… дасть мені батько сороківку грошей, а дядина велику паляницю, ще й ковбасу на придачу… от і буде нам що їсти! а на гроші топлива купимо, багато-багато, щоб на всю зиму стало! ”
Колись, коли сонце розкидало свої промінчики по землі, у садку росла гарна клумба. І була там єдина, найкрасивіша квітка-фіалка. Завжди, коли хтось проходив біля неї, усміхався. Фіалка завжди вважала, що вона своєю красотою керує усім, що біля неї- водою, сонцем, хмарами. Але, одного разу, про це дізналася вода і дуже образилася на фіалку, бо та не слухала її, що та дає їй життя і красоту. Наступного разу, сонце знову пестило землю своїми променями. Але у цей раз, коли хтось проходив біля клумби ніхто не посміхався. Фіалка вмирала. Вона не знала чому, кого біля неї нема? Глядь, сонце є, хмарки теж, немає тільки водиці. І тільки тоді фіалка зрозуміла, що робила вода для неї. Рослина звала її, звала, а вона не приходила. Квітка, вже давно розчарувавшись, почала помирати. Однак, вона почула, як з весеою пісенкою до неї прямує її подружка-вода. Як тільки вона прийшла, фіалка відчула сили, і стала буяти своєю красотою. Більше вони ніколи не розлучалися, фіалка зрозуміла, що дружба-це найголовніше. Що маючи дружбу, ти маєш все.
