Синіє безкінечне море, хвиля одна за одною затирає нерівності берегів, на поверхні води непорушно сидять птахи. Вони зовсім як неживі, тільки інколи піднімають голови, щоб роздивитись навкруги, щоб не проспати чогось важливого.
Здалеку дивишся на усю цю красу, помічаєш, як кораблі пропливають, як чайки спочатку літають десь високо у небі, а потім стрімко пірнають під воду. І все так тихо, без жодного звуку.
Літнього ранку море пречудове. Воно тихе та сріблясто-прозоре, а ще холодне та непорушне. Воно ніби чекає, доки зійде сонце та зігріє його своїм теплим променем. У цьому чеканні можна почути як жалібно десь вдалині викрикують чайки та баклани. Жодної хвилі нема, ніби вітер взагалі забув «оживити» море. Але ось ледь-ледь помітне тремтіння води, це напевно щось проплило під водою – рибка чи медуза.
З кожною хвилиною море починає змінюватися. Спочатку воно було спокійне та прозоре, аж ось стає світлішим та до прозорого додається трохи блакиті та лазурі. Це підводні водорості починають разом із течією ворушитися. Вони – мандрівники.
Разом із водоростями подорожують і найменші організми, які живуть у морських глибинах. Все навкруги оживає: з’являються переливчасті хвилі, з однаковою періодичністю «наздоганяють» одна одну, але ці «ігри» продовжуватимуться лише до тих пір, доки буде хоч маленький вітерець.
Солона вода трохи пахне чимось приємним та свіжим, інколи, через водорості, вона має й неприємний аромат. Коли стоїш на березі та вдихаєш повними легенями повітря, то здається, ніби твій організм наповнюється новою життєвою силою.
Море добре та привітне до тих, хто не порушує його законів, до тих, хто не намагається його знищити. Влітку воно огортає теплими водами наші тіла, своїм рокотом лікує наші душі. Сидячи біля моря та слухаючи як хвилі б’ються в береги, розумієш, що тут твій спокій, що тут твій світ.
Синіє безкінечне море, хвиля одна за одною затирає нерівності берегів, на поверхні води непорушно сидять птахи. Вони зовсім як неживі, тільки інколи піднімають голови, щоб роздивитись навкруги, щоб не проспати чогось важливого.
Здалеку дивишся на усю цю красу, помічаєш, як кораблі пропливають, як чайки спочатку літають десь високо у небі, а потім стрімко пірнають під воду. І все так тихо, без жодного звуку.
Літнього ранку море пречудове. Воно тихе та сріблясто-прозоре, а ще холодне та непорушне. Воно ніби чекає, доки зійде сонце та зігріє його своїм теплим променем. У цьому чеканні можна почути як жалібно десь вдалині викрикують чайки та баклани. Жодної хвилі нема, ніби вітер взагалі забув «оживити» море. Але ось ледь-ледь помітне тремтіння води, це напевно щось проплило під водою – рибка чи медуза.
З кожною хвилиною море починає змінюватися. Спочатку воно було спокійне та прозоре, аж ось стає світлішим та до прозорого додається трохи блакиті та лазурі. Це підводні водорості починають разом із течією ворушитися. Вони – мандрівники.
Разом із водоростями подорожують і найменші організми, які живуть у морських глибинах. Все навкруги оживає: з’являються переливчасті хвилі, з однаковою періодичністю «наздоганяють» одна одну, але ці «ігри» продовжуватимуться лише до тих пір, доки буде хоч маленький вітерець.
Солона вода трохи пахне чимось приємним та свіжим, інколи, через водорості, вона має й неприємний аромат. Коли стоїш на березі та вдихаєш повними легенями повітря, то здається, ніби твій організм наповнюється новою життєвою силою.
Море добре та привітне до тих, хто не порушує його законів, до тих, хто не намагається його знищити. Влітку воно огортає теплими водами наші тіла, своїм рокотом лікує наші душі. Сидячи біля моря та слухаючи як хвилі б’ються в береги, розумієш, що тут твій спокій, що тут твій світ.
рисний, турбогенератор, загальгоосвітній(утворений від словосполучень одне слово залежне від іншого), масово-політичний, вагоноремонтний, східнослов'янський, півострів, волелюбний, всесвітньо відомий, авіазагін,(складноскороченні з першою частиною-авіа-)
фотовиставка, електро-технічний, семиповерховий, кінотеатр, російськомовне,
механіко-технологічний, якнайстаранніший, українсько-німецький.