Нашел таки в архивах. Держи
Чи можна приховувати чиїсь злочини?
На мою думку, приховування злочину – такий самий злочин. Адже людина, приховуючи чужий злочин, стає співучасником у ньому. Доказом цього є чинний закон України та морально-етичні норми людства. Це свідчить саме слово «злочин», тобто – зло спричиняє. А кожне зло потребує покарання.
Тема злочинів висвітлена в українській літературі. Про це писали відомі українські письменники: Ольга Кобилянська, Панас Мирний, Багряний та багато інших авторів. Прикладом цього може слугувати соціально – психологічна повість Ольги Кобилянської «Земля», темою якої є вічна влада землі над селянином. Герої твору розкриваються передусім через ставлення до землі. У центрі уваги – родина Федорчуків: Івоніка, Марійка, їхні сини Михайло і Сава. Жадоба до збагачення, бажання володіти батьківською землею штовхають Саву на злочин Каїна. Івоніка, втративши улюбленого сина, з жахом переконується, що вбивця – його другий син. «Коли робили розтин тіла Михайла, викотилася куля, і батько непомітно її підібрав. Він її упізнав — такими кулями користувався лише Сава. Тоді Івоніка остаточно зрозумів, що Михайла справді вбив Сава. Але Івоніка не хотів утратити й другого сина…». Чому? Бо, напевне, любив його також, як і мати, що після смерті Михайла не приховувала у родинному колі ненависті до свого молодшого сина. Проте, як і Івоніка вона все одно любила Саву.
А як ця проблема висвітлена в історії? Не можна не згадати запорізьких козаків, для яких честь була головною, тому приховування злочину просто не існувало на Січі. До того ж, злочинців жорстоко карали.
Працюючи над темою хочу звернутися до власного життя. Від батька чую про часті випадки, коли на підприємстві залишають працювати робітника, що прийшов у нетверезому стані, коли насправді керівництво повинне передати таку людину до охорони та вивести з території підприємства.
Отже, приховування злочину безумовно є таким самим злочином. Ким би вам не була людина, скоївши злочин вона повинна понести своє покарання та визнати свої помилки.
Той, хто не бажає підняти упалого, нехай страшиться впасти сам, тому що, коли він упаде, ніхто не простягне йому руку
Сааді
Спілкування – це досить складний процес. Кожен з нас, здобуваючи досвід , вчиться спілкуватися все життя. Задоволення чи незадоволення людини, щасливі і нещасливі хвилини в її житті прямо або опосередковано залежать від того, як складаються її стосунки з іншими людьми. Містком у цих стосунках є вміння спілкуватися. Для цього замало добре опанувати рідну мову, граматику і словник. Необхідно оволодіти мистецтвом мовлення, щоб говорити тактовно, цікаво, своєю мовою впливати на співрозмовників, вміти переконати або ж просто їх розважити. Важливо також вміти спілкуватися із знайомими і незнайомими людьми, молодими і літніми; з людьми що симпатизують нам, і з тими, хто нас недолюблює, вміти говорити вдвох, утрьох, у більшій групі, своєю мовою викликати прихильність інших.
Відомий французький письменник Антуан де Сент – Єкзюпері назвав людське спілкування найбільшою розкішшю в світі. Все життя людини – це спілкування з іншими, без спілкування людина не може бути щасливою.Мистецтво спілкування ми вчимося у сім`ї, адже саме тут проводимо найбільше свого часу. Окрім спілкування людей між собою також є спілкування з Богом – молитва.
У нас в школі не вчать мистецтво спілкування, але воно дуже важливе в нашому спілкуванні. І ці досить не важкі правила до тобі добре говорити.
Завжди будьте доброзичливі. Яким би поганим не було ваш настрій, наскільки б ви не були втомленими, але якщо вам належить спілкуватися з важливим для вас людиною, знайомим чи тим більше, незнайомим, постарайтеся "приглушити" негативні емоції і подумати про те, що людина чекає від вас приязного і хорошого ставлення до себе.
для спілкування теми, цікаві як вам, так і співрозмовника. Якщо це людина зовсім вам не знайомий, про яке неможливо заздалегідь зібрати інформацію, нехай ці теми будуть нейтральні новини, погода. Дозволяйте такому співбесідникові спочатку самому висловитися по темі, а потім говорите самі.
Якщо вам потрібно підтримувати доброзичливі відносини з цією людиною, постарайтеся, щоб ваша точка зору хоча б на словах збігалася з точкою зору співрозмовника. Також постарайтеся обійтися без жартів в розмові, поки вам не стане ясно, яке почуття гумору у вашого співрозмовника, і чи є воно взагалі, пише Медінфо.
Объяснение:
Це враження, особливе, яке не передати ані словами, ані образами, з'являється в мене тільки в двох випадках — коли я потрапляю до театру й коли, заходжу до бібліотеки. Насправді це словами не описати. Особливий запах — запах театру і запах бібліотеки, різні, але неповторні кожен по-своєму. А ще тиша — яку не сплутаєш з іншою тишею. Тиша бібліотеки і тиша, наприклад, порожньої кімнати зовсім різні... Здається, що я вигадую? Ні, я просто дуже багато часу проводжу в бібліотеці — і знаю її дуже добре.
Бібліотека — не просто приміщення, де зберігаються книжки. Це особливий простір, з особливою енергетикою, настроєм, затишком. Ніщо не може замінити спілкування з книгою. Обмін інформацією та емоціями. Так, саме обмін. Бо той, хто вважає, що книга говорить, а ти лише слухаєш, той помиляється. Це справжнісінький діалог. Голос читача не менш важливий, ніж голос автора. Колись мій дідусь любив повторювати старий театральний жарт: «— Ну, як вистава? — Жахливо, просто жахливо, глядачі були не талановиті!» Те ж саме й з книжками. Читач має бути талановитим.
Зараз зазвичай читають книги в електронному вигляді — так, спілкування з текстом відбувається. Але втрачається спілкування з книгою. Хтось із поетів казав, що книга — це прямокутний шматок гарячої совісті. Кожна книга неповторна своїм оформленням, форматом, без цього не сприймеш її зміст... Коли я читаю електронний варіант якогось твору, в мене складається враження, що я спілкуюсь з цікавою людиною по телефону — постійно ловлю себе на бажанні нарешті побачитись вживу. Книга — це ніби зовнішність тексту. Без неї сприйняття неповне, ніби не вистачає погляду, жесту, міміки — самі лише телефонні слова.
Бібліотеки не тільки надають нам можливість ознайомитись із текстом — цю можливість надає й електронне зібрання творів. Бібліотеку справжню й електронну можна порівняти не тільки з живим і телефонним спілкуванням, це протистояння часто нагадує мені також дорогий ресторан і фаст-фуд. Бібліотека — це етика і культура спілкування й споживання, якщо можна так сказати, художнього тексту.
Бібліотеки втрачають свою популярність — більше дивляться кіно і телевізор, менше читають або читають з екранів Але вони ніколи не зникнуть, бо не йдеться про користь бібліотек (це зрозуміло й так. хіба ні?), йдеться про те задоволення, що дає перебування в бібліотеці. Задоволення невловиме — спричинене особливою тишею, запахом, утаємниченістю та наповненістю. Чимось незвичайним, проте вічним, повірте мені на слово, насправді вічним.