Відповідь:
Приймати на віру будь-яке визначення стосовно того, що «ми» є, чим є «людина», на мій погляд, не варто. Кожна цивілізація давала своє тлумачення людської сутності. Я ж можу як довести , так і спростувати винесені для роздумів рядки.
Головним аргументом проти є заперечення слова «безліч», оскільки як не може бути безлічі істот, клітин, відтінків тощо, так не може бути і безлічі відбитків самого себе у собі. Це схоже на роздоріжжя: можна піти будь-куди, навіть назад, але безліч шляхів ( із безліччю роздоріж) бути не може. Наука дає точні цифри, які в літрах виміряють кров і піт людини, в кілометрах - судини, нерви і т.і. Тобто, якщо викинути зайві слова, то фраза стає, на мій погляд, абсолютно правильною. Ми справді є відбитками досвіду різних людей із оточення, що скріплені нашим досвідом.
Аргументом за є те, що людина як соціальна ( і емоційна, й інтелектуальна) істота дійсно немовби «складається» з багатьох людей. Неначе «монстр Франкенштейна», ми зшиті із частин та роздумів тих, хто упродовж нашого життя ділиться з нами знаннями, навичками тощо – учнів, учителів, батьків, друзів. Але все це об’єднує та зводить «докупи» іскра життя – набуті особисто нами досвід, навички, розуміння різних проблем, можливості тощо. Щодо слова «стандарт» відносно людини, то його взагалі можна скоротити, оскільки стандартних «я» не існує і не може існувати взагалі – індивідуальності складаються з інших індивідуальностей, що взаємо поєднуються. А тому ми не взаємозамінні і в цьому сенсі безцінні, що накладає на нас серйозний обов'язок:
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба -
Гляди ж не проспи!
Так бачить задачу людини В.Симоненко у вірші "Ти знаєш, що ти - людина", який став програмним для покоління шістдесятників.
Отже, підбиваючи підсумки, формулюємо висновок: людина наділена неповторним "комплектом" почуттів, можливостей, талантів. І цей факт зобов'язує нас з повагою ставитися до кожної особистості і докладати зусиль для самореалізації.
Пояснення:
На мене чекає нова вершина, яку я збираюся взяти завтра зранку. Я залишаю позаду усе буденне і упевнено йду до перемоги. Головне - це не проспати, щоб прибути вчасно. Льодоруб я взяв... Попереду мене чекає прямовисна стіна, до якої веде карколомний підйом та хлипкий місток через неймовірне провалля. Веде нас в гори досвідчений провідник, якому беззастережно довіряєш, адже без цього в горах неможливо. Коли я, прогнавши геть зневіру у власні сили, подолаю двісті метрів по відвісній стіні, де можна вхопити за крило на льоту журавля або чаплю, я дістану рукою до найближчої зорі. Я відчую незбагненне блаженство, тільки треба досягти цієї вершини, що заховалася у хмару, взяти цю зірку і знести донизу. І потім заспівати від щастя, бо в гори ходять тільки справжні чоловіки. Ах, який величний небокрай, коли на нього дивитися зверху!
Привет (рус. яз) Привiт (укр. яз)
Плавать (рус. яз) Плавати (укр. яз)
Дружить (рус. яз) Дружити (укр. яз)