На мою думку, гуманність — це здатність однієї людини ставитися по-людськи до іншої. Ця здатність виявляється багато в чому, наприклад, у чуйності, повазі, любові до інших, умінні співпереживати їм, прощати їхні людські недоліки й вади. Гадаю, до переліку цих виявів беззастережно може бути віднесена й благодійність, адже безсумнівним можна вважати те, що гуманній людині конче має бути притаманна здатність робити добро іншим, яку й називають благодійністю.
У зв'язку з цим виникає питання: які ж є підстави стверджувати, що саме благодійність, а не якась інша здатність людини, є найвищим виявом гуманності? Відповідь на нього, гадаю, можна знайти, проаналізувавши різницю, наприклад, між чуйністю й благодійністю як характеристиками гуманної людини.
На мою думку, набагато ближче до істини ми будемо тоді, коли саме благодійність назвемо вершинним виявом гуманності. Аргументом на користь цього твердження є щонайменше те, що благодійність завжди є реальною справою — добровільною безкорисливою матеріальною, фінансовою, організаційною чи якоюсь іншою до однієї людини чи групи людей іншій людині або групі людей, які такої до потребують. Отже, на відміну від інших виявів, які, умовно кажучи, є пасивними реалізаціями гуманності, благодійність передбачає дієве ставлення людей одне до одного, спрямоване на підтримку тих і до тим, хто цього потребує. Таке розуміння сутності благодійності й стверджує мене в думці, що саме ця здатність людської натури є найвищим виявом людського в цій натурі.
Не просто поспівчувати, не просто любити, не просто бути добрим, а, відкинувши власні інтереси й проблеми, поспішати на до ншим! Ось насправді людяний і людський крок, на який, на жаль, у реальному житті далеко не кожен здатний. Мабуть, саме тому благодійність завжди в народі вважалася й уважається вищою чеснотою, а ті, хто здатні на неї, здобуваються на щиру шану й пам'ять. Так, наприклад, «золотими літерами» в народній пам'яті записані імена Костянтина Острозького, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи та багатьох інших. На кошти цих благодійників свого часу будувалися церкви й монастирі, друкувалися книги, рятувалися життя. Інші ж тисячі й тисячі благодійників, які колись ставали й нині продовжують ставати на шлях творення й примноження добра в цьому світі, також не забуваються: якщо не в людській пам'яті, то, я впевнена, на скрижалях Небесного Отця записана кожна справді людська справа...
Підсумовуючи все вищесказане, можу з упевненістю ствердити: благодійність дійсно є найбільшим виявом гуманності, бо саме завдяки цій людській здатності — безкорисливо прийти на до ншим — у цьому світі не зникає добро.
ТРОЯНДА - королівський символ, тобто символ верховенства, урочистої краси, особливої й величної вроди. Бо вона- королева квітів. Тому й вітають трояндовим букетом з особливо видатної нагоди або дуже шановану людину.Символізує вона і недоступну красу - красу, якою нелегко оволодіти - для цього вона озброїлась колючими шипами. Цим свідчить: краса сама повинна вміти захищатись.Окрім усього, вона - символ небесної досконалості й блаженства, цнотливості й чистих земних пристрастей.Троянда - квітка Діви Марії: архангел Гавриїл зробив для Матері Божої три трояндових вінки - з білих троянд на радість Різдва Христового, з червоних - на хресні страждання Христа, і з жовтих - на його високу славу.Наші предки ще називали її рожею або ружею, і була вона в них квіткою Лади і Лелі, богинь, котрі піклувалися жіночою красою, дівочим коханням і весняними весіллями, а тому й щастям наречених, дівочою чистотою та цнотливістю.Вінок з троянди-ружі символізує людське життя: зелень троянди - то радість, колючки - печаль, а квіти - слава; як бутон трояндовий спочатку набирається сили, потім розцвітає, а наприкінці обсипається, так і людина змолоду міцніє, в зрілості повноцінно трудиться, а в старості, немов квітка, поступово в'яне...в
