Без імені Тараса Григоровича Шевченка неможливо уявити української літератури, національної культури і нашої країни взагалі. Творчість великого Кобзаря невмируща. Життя поета можна вважати справжнім мистецьким подвигом, адже усі свої сили він віддавав на порятунок українського народу та української культури. Саме Шевченко відкрив перед своїми співвітчизниками шлях у щасливе майбутнє.З плином часу українці все більше переконуються в тому, що поезії цього видатного митця являють собою справжні одкровення, які він висловлював не тільки на адресу минулих і сучасного поколінь, а й на адресу прийдешніх українців. З часів життя та творчості поета не одне покоління наших співвітчизників звіряло своє життя за його поезіями. Підтвердженням цього можуть бути рядки відомої української поетеси Ліни Костенко з вірша під назвою «Кобзареві»:«Кобзарю! Знов до тебе я приходжу,бо ти для мне – совість і закон…Кобзарю, знаєш, нелегка епоха,оцей двадцятий невгамовний вік.Завихрень – безліч. Тиші – анітрохи…Прости, що я дрібницями тривожутвій вічний, твій глибокий сон».
Я захоплююсь багатьма справами. Кожна робота виконана мною приносить мені задоволення. Завдяки ній я отримую життєвий досвід та різні навички. Наприклад, я люблю допомагати друзям із позашкільною працею. Це приносить мені практичні навички. Отже, після виконання завдання я розвиваюсь. Мені стає легше виконувати подібні завдання.
Також я захоплююсь танцями та гімнастикою. Ці заняття приносять мені щирі й незабутні емоції. Я вчусь праці в колективі. І це сприяє укріпленню мого здоров'я.
Моя мама народилася в селі, але зараз живе в місті. Коли вона була маленькою дівчинкою, то часто слухала пісні, які співала її мама, моя бабуся. І багато з них пам'ятає й досі. Наприклад, коли у мами сумний настрій, вона співає пісню:
"Зоре моя вечірняя"
Зоре моя вечірняя, Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.
Як широка сокорина
Вітки розпустила,
А над самою водою
Верба похилилась.
Ця пісня написана на слова Т. Шевченко і музику Я. Степового.
Коли я слухаю її, стає сумно, спливають образи заходу над річкою, широких схилів Дніпра; красивих дерев, які опускають свої вітки до самої води. І я думаю — яка ж красива природа в наший рідній Україні, як красива душа поета, що склав пісню; і як тонко відчув композитор смуток і надію її слів. А більше всього мені подобається мамин голос — тихий, сумний, рідний. І я відразу хочу їй чимось до або її втішити. Адже вона — моя найрідніша людина!
