Друже, товаришу, пане, письменнику, поете, міністре, учителю, директоре, отче, охоронцю, стороже, сину, синку, хлопчику, хлопче, парубче, чоловіче, дядьку, спортсмене, командире, лікарю, сусідко, водію, дідусю, онуче, онуко, вихователю.
У кличному відмінку однини іменників першої відміни треба вживати закінчення -о, -е (-є), -ю. Тверда група має закінчення -о: дружино, сестро; м'яка група має закінчення -е: земле, Катре (а після голосного та апострофа — закінчення -є: мріє, Маріє); мішана група має закінчення -е: душе.
Іменники другої відміни утворюють кличний відмінок за до закінчень -у, -ю, -е. Тверда група має закінчення -е для більшості безсуфіксних іменників: друже, козаче; -у: якщо іменник містить суфікс на -к-, -ик, -ок,-ко (синку) і якщо це власні імена іноземного походження з основою на г, ґ, к, х (Фрідріху). М'яка група має закінчення: -ю для більшості іменників: Віталію, кобзарю; -е для деяких іменників, що закінчуються на -ець: кравче, хлопче, а для іменників середнього роду на -е кличний відмінок має форму називного. Мішана група має закінчення: -е (для власних назв з основою на шиплячий та загальних з основою на -ж, -р): стороже, тесляре та -у (для деяких іменників мішаної групи з основою на шиплячий, крім -ж, -р): викладачу, читачу.
Іменники третьої відміни утворюють кличний відмінок за до закінчення -е: любове, смерте та -и: мати.
Кличний відмінок однини четвертої відміни має форму називного та знахідного відмінків.
Объяснение:
Від поданих імен та імен по батькові утворіть форму кличного відмінка.
Андрій Валерійович, Галина Федорівна, Валерій Михайлович, Геннадій Микитович, Михайло Петрович, Володимир Олександрович, Олександр Григорович, Богдан Олегович, Віктор Антонович, Юрій Анатолійович, Ірина Василівна, Раїса Зіновіївна, Олена Борисівна, Ірина Павлівна, Тетяна Григорівна, Людмила Іванівна, Зінаїда Костянтинівна, Ніна Арсентіївна, Мар’ян Назарович, Давид Миронович, Микола Іванович, Зінаїда Петрівна, Оксана Тарасівна, Дмитро Михайлович, Петро Якович, Георгій Ісакович, Галина Петрівна, Наталя Володимирівна, Борис Борисович.
Струнка, пишна, пахуча новорічна ялинка – справжня окраса новорічних свят. Свіжа, принесена в дім з зимового морозу, вона наче казкова лісова принцеса веде за собою святковий настрій. Ялинку встановлюють у кімнаті на видноті та починають прикрашати.
Прикрашання новорічної ялинки – відповідальне та радісне заняття. З коробок дістають блискучі прикраси – кульки, іграшки, дощик, цукерки у золотих обгортках. Спочатку встановлюють верхівку або зірку, потім розвішують найбільші кульки. Ялинку опутують спіраллю різнокольорових ліхтариків. Маленькі фігурки казкових героїв, тваринок, янголів рівномірно розвішують по всіх гілках, щоб не було негарних прогалин та пустоти. Ще на гілки розкладують мохнатий сріблястий дощик та невагомі білі сніжинки з вати.
Під ялинку ставлять фігури Діда Мороза та Снігуроньки, а навкруги розсаджують великі м’які іграшки. Вони будуть охороняти до ранку подарунки, які члени родини приготували одне для одного.
Коли все готово, запалюють ліхтарики, і у всіх блискучих іграшках на ялинці починають грати барвисті вогники. Зігріта домашнім теплом, ялинка розливає навкруги м’який затишний аромат хвої, який створює чудовий святковий настрій для усіх.
Шкода, коли по закінченні свят доводиться розбирати та викидати втомлену й посохлу ялинку. Хоч і кажуть, що проріджувати їх у лісі необхідно, і вони все одно були б зрубані, мені все одно шкода. Тому мені дуже подобається, що деякі люди наряджають новорічні ялини у дворі або просто на вулиці. І кожного наступного року така ялинка, наче стара добра знайома, що підросла за цей час, приходитиме в гості відзначати свята знов і знов!