Твір: За що я люблю весну – пори рокуКожна пора року прекрасно по – своєму, але мені миліше всього весна. Як відважно весна бореться з бабою – узимку, бореться з лютневими заметілями, що знудили всім. Від прекрасного сонячного сміху красуні – весни оживає навколо природа, тихі кроки весни будять всі навколо від зимового снуВсе живе прокидається, вдихнувши весняне повітря. Припікають сонячні промені, з’являються таловини, з півдня вертаються додому перелітні птахи. Ночі ще холодні, хоча й стали коротше. Ранком нас будить сонце, а не будильник. Удень стає тепліше, і ми хочемо скоріше скинути шуби. І нехай у чоботах хлюпотить, гніватися на весну немає силСинє – Синє піднебіння, очнувшееся від зимової дрімоти сонечко, пташиний гомін – от вони, прикмети наближення ставної красуні Весни. Сніг потихеньку тане, з’являються перші струмки. Ці вісники весни дзюрчать, заявляючи всім:”Весна прийшла, весні дорогу!”. А як прекрасна весняна капельЗаглянемо у весняний ліс: начебто б всі, як узимку. Але варто подивитися уважно, і ми зрозуміємо, що весна господарює й тут. Бруньки на деревах змінили цвіт, збільшилися в розмірах, вони спрямовані до сонця, поглинаючи перше тепло. Прокинулися й лісові жителі – от чиїсь сліди на проталинке. Птахи хвилюються, в’ють гнізда для майбутніх пташенятСонячні промені допомагають пробитися на світло першим весняним квітам. Дуже дивні ці квіти – проліски: ніжні блакитний^ – блакитні – молочно – блакитні паростки, а які вперті й сильні. Вони символізують початок нового життя, початок нової весни. Наткнешся на велику кількість пролісків і обімлієш від краси. Рвати їх незручно й навіть соромно.Такі ж ніжні й прекрасний, як перші проліски, свято 8 березня. Ми поздоровляємо наших улюблених неньок, бабусь, сестер, дружин, дочок і внучок. Адже разом з весняною капеллю прокидається й жіноча красаА в травні звучить Останній дзвінок, і тисячі юнаків і дівчин ідуть у доросле життя. Для інших хлопчиськ і дівчисьок починаються довгоочікувані канікулиВесна – Чарівниця приносить усім віру в чудеса, на душі стає легко й з’являються сили жити далі.
Привет! Людина, яку я поважаю і на яку хочу бути схожим,— це моя мама. Вона завжди добра, ласкава. Моя мама дає мені хороші поради. І, часом, коли мами немає вдома і ні з ким поділитися своїм горем чи радістю, в мене ніби камінь на душі. Але, коли приходить мама, то горе, розділене з нею, — півгоря, а радість — подвійна радість. Інколи, буває мама насварить мене за погану оцінку в школі або ще за якусь шкоду — я ображаюсь і, буває, навіть не розмовляю. Але частіше я буваю неправий. А коли розумію це, йду до мами і пере мама мене завжди вибачає, як би я не провинився. Одного разу я уявив, що мами немає. Як тоді склалося б моє життя? Про це страшно навіть подумати. І я зробив висновок, що мама — це все: і радість, і доброта, і розуміння, і розрада, і все-все на цьому світі. Я хочу бачити свою маму завжди щасливою, радісною, ніжною і доброю. А інакше не може й бути.
На мою думку нелегко знайти ту людину яка б незвертала увагу на красу світу,природи,але нажаль це не так.Не всі звертають на це увагу,ну звичайно тепер в сучасному світь більшість людей повязані з телефонами,компютерами,тощо.Цим людям не цікаво в реальному житті,вони зациклюються в ігри,інтернет,фільм. І навіть не цікавляться світом. А інші люди обожнюють природу:вони ходжуть у різні походи,шукають різну інформації про всесвіт,природу.Вони все більше і більше шукають інформацію щоб дізнатись все,і це так продовжуються поки їхній інтерес стає в професію.Мені теж дуже подобається природа наприклад:вранці мальовничий туман який не можливо омалювати,річка пливе за своєю течею,вітер легко погойдує гілля дерев,і те опале листя робить осінь більше різнобарвною,взимку чарівна казка всі діти виходять надвір щоб зліпити снігову-бабу,покидати сніжками або покататись на санках,лижах.А в літку взагалі словами не передати все різнокольорове,зелененька травичка,гарна клумба з квітами,синє небо,сонце гріє,вдомі навіть не хочеться сидіти.
