Написать твiр на тему "чи варто ставити людей якi поводять по-хамськi на мiсто чи не варто ïх помiчати" по алгоритму: теза - аргумент - приклади - висновок.
батьки з дитинства вчили нас бути ввічливими з іншими людьми. зокрема, вони нас вчили не грубіянити старшим і шанобливо ставитися до молодших. однак, на жаль, це вірно далеко не для всіх людей. є люди, які вибирають хамство головним способом довести людині свою правоту. чи варто засуджувати їх, вони ж так виховані, по-іншому не вміють? у наші дні людина стикається з хамством мало не кожну хвилину свого життя. уявіть собі ситуацію – рано вранці ви, як і колись, зібралися на роботу в піднесеному настрої, зайшли в маршрутне таксі і абсолютно випадково наступили на ногу людині, яка стоїть попереду вас . як поведе себе в даній ситуації культурна вихована людина? безумовно, вона повернеться до вас, щоб подивитися, хто посмів потривожити її хід думок настільки нахабним чином. і тоді ви, дивлячись людині прямо в очі, винувато говорите: “вибачте будь ласка, я не навмисне”, на що людина спокійно відповість вам: “нічого, все гаразд”. зовсім інакше йде справа з людиною некультурною і погано вихованою, для якої хамство – річ буденна. ви навіть не встигнете відкрити рот, щоб вибачитися за те, що наступили їй на ногу, як почуєте на свою адресу: “що ти робиш! зовсім очманіли, топчуться як слони в посудній лавці! і звідки ви такі взялися”. і тоді ви, як людина вихована, розумієте, що з одного боку ви винні, однак з іншого боку ваш вчинок не так жахливий, щоб викликати у співрозмовника настільки агресивну реакцію. отже, напевно, ви неодноразово стикалися з ситуаціями, в яких вам незаслужено нахамили. у даній статті піде мова про те, як людині слід поводитися у випадках хамства з боку інших людей.
Сьогодні я прокинулась від легесенького постукування у вікно. Відкрила очі і ледь не скрикнула від радощів: «Яблунька розцвіла! Яблунька мого доброго дідуся.:.» Відчинила вікно, і дукмяна хвиля ранкової свіжості, напоєна тонким ароматом яблуневого цвіту, підхопила мене на крила спогадів. Я повертаюсь у дитинство... Як живий іде садом дідусь. Він і дня не міг про-.жити без роботи у свої сімдесят п'ять. — Відпочили б, дідусю,— просила я його. А він лише одказував: «Без діла слабіє сила...» Якось весняним, ранком дідусь сказав, що сьогодні навчить мене саджати яблуні. Я вже хотіла бігти, та він зупинив, ховаючи посмішку в сиві вуса. «Не метушись — швидше буде...» Зібравши інструменти, дідусь став розмічати місце для ями, а я замішувала у чавунці глиняний розчин. Дідусь тим часом став не поспішаючи копати. Незабаром він покликав мене. «Бери, внучко, заступ і ген на той пустир підемо. Яблунька там, наче сирітка, серед кущів терсну заблукала...» Деревце справді виявилося непоказним. Стовбур зламаний. Гілки висіли, ніби перебиті руки. Яблуньку дідусь викопував довго. Потім обережно взяв дичку своїми вузлуватими мозолястими руками і став уважно розглядати кореневище. Щось проказуючи стцха до яблуньки, відрізав ножицями пошкоджені корінчики. Зануривши кореневище у глиняну купелю, опустив саджанець у ямку. Я стала закидати її, а він у той час ніжно підтримував яблуньку, легенько підтрушуючи. Зробивши црасиву луночку, з якоюсь веселою зажурою мовив: «Рости на радість людям!» ...Спогади на мить перервала бджілка, що злетіла з рожевої пелюстки. І знову я згадала дідуся. Останню його яблуньку — і першу в твір моєму житті. Ні, дідусь не просто навчив мене саджати дерева, він навчив дарувати іншим радість і красу. А вони — безсмертні!
Казка про префікси Була собі країна Українська мова. У ній було дуже багато слів. Кожен з них виконував певну роботу. Одні слова називали предмет, інші – вказували на його ознаку. Були такі слова, що називали дію предмета, а ще інші вміли зв’язувати слова у речення. Також в українській мові жили префікси, які вміли утворювати нові слова. Вони завжди знали перед коренем якого слова стати. Префікси виконували важливу роботу, вміли змінити слово. Префікси жили у дружбі і злагоді. Але одного разу між префіксами з – і с – виникла суперечка. Кожен з них думав, що він важливіший за свого брата. Вони наввипередки почали ставати перед коренем кожного слова. Почався у країні великий безлад. І тому королева Грамотійка розсудила їх так. Префікс с – стає перед буквами к, п , т, ф, х, а префікс з- стає перед іншими буквами. З того часу запанувала в Українській мові гармонія.
батьки з дитинства вчили нас бути ввічливими з іншими людьми. зокрема, вони нас вчили не грубіянити старшим і шанобливо ставитися до молодших. однак, на жаль, це вірно далеко не для всіх людей. є люди, які вибирають хамство головним способом довести людині свою правоту. чи варто засуджувати їх, вони ж так виховані, по-іншому не вміють? у наші дні людина стикається з хамством мало не кожну хвилину свого життя. уявіть собі ситуацію – рано вранці ви, як і колись, зібралися на роботу в піднесеному настрої, зайшли в маршрутне таксі і абсолютно випадково наступили на ногу людині, яка стоїть попереду вас . як поведе себе в даній ситуації культурна вихована людина? безумовно, вона повернеться до вас, щоб подивитися, хто посмів потривожити її хід думок настільки нахабним чином. і тоді ви, дивлячись людині прямо в очі, винувато говорите: “вибачте будь ласка, я не навмисне”, на що людина спокійно відповість вам: “нічого, все гаразд”. зовсім інакше йде справа з людиною некультурною і погано вихованою, для якої хамство – річ буденна. ви навіть не встигнете відкрити рот, щоб вибачитися за те, що наступили їй на ногу, як почуєте на свою адресу: “що ти робиш! зовсім очманіли, топчуться як слони в посудній лавці! і звідки ви такі взялися”. і тоді ви, як людина вихована, розумієте, що з одного боку ви винні, однак з іншого боку ваш вчинок не так жахливий, щоб викликати у співрозмовника настільки агресивну реакцію. отже, напевно, ви неодноразово стикалися з ситуаціями, в яких вам незаслужено нахамили. у даній статті піде мова про те, як людині слід поводитися у випадках хамства з боку інших людей.